Нарешті безвізова епопея, що тривала з часів позабутого Ющенка, на фініші. Щоправда, для завершального акорду рішення Європарламенту про безвіз для України має бути підтвердженим на засіданні послів кран Євросоюзу і затвердженим Радою ЄС. Далі законодавчий акт підписує президент Європарламенту і представники головуючої країни (нині Мальта). Після цього рішення публікують в офіційному журналі ЄС і через 20 днів після цього воно ступає в силу. Будемо сподіватися, ніщо не завадить поставити крапку безвізового режиму для України, адже занадто важкий шлях довелося пройти нам, аби бажане стало дійсним.

Практично відразу, окрилені звісткою про рішення Європарламенту, українці кинулися обмінювати або виготовляти біометричні паспорти. Та їх наявність — це ще не повноцінний пропуск до країн Євросоюзу. Необхідно буде підтвердження вашої фінансової спроможності подорожувати, підтвердження зарезервованого готелю і т. ін. І все ж навіть думка про те, що не доведеться вистоювати у принизливих чергах перед посольством з папками документів, додає оптимізму.
    Ошелешені «брати» негайно заповнили соцмережі «переживаннями», що тепер Україну повністю поневолять миттям горщиків в Італії, висаджуванням полуниці у Польщі, і що «після безвізового режиму» її перетворять у «бездуховну гейколонію Заходу». Заздрість, варто нагадати їм, погана риса, яка ніколи не додавала ні авторитету, ні мудрості. Ми, приміром, щиро радіємо за Росію, бо нещодавно вона отримала безвіз з «великою» державою Самоа, яка тулиться десь в південній частині Тихого океану.
    Однак повернімося до рідних пенатів. Ще один подарунок минулого тижня — четвертий кредитний транш у мільярд доларів від МФВ. Усі попередні програми кредитування завершувалися на другому-третьому транші. Гроші від МВФ разом з наданням макрофінансової допомоги від ЄС на 600 мільйонів євро допомогло наростити резерви Нацбанку України до 16,7 мільярда доларів — максимального рівня з середини 2014 року.
Та щедрість МВФ пояснюється двома ключовими поступками, на які готова піти Україна. По-перше, наша країна повинна буде прийняти закон про ринок землі і не продовжувати мораторій на її продаж з 2018 року. Однозначно відповісти на запитання добре це чи погано для українців, неможливо, адже відповідного закону, де все розкладено «по полицях», поки не існує. Правда, В. Гройсман поспішив заспокоїти громадськість і заявив, що продаж землі буде дозволений тільки фізособам з українським паспортом. При цьому завірив, що в законі не буде лазівок для крупних агрохолдингів чи іноземців, які сплять і бачать, як за копійки скупити український чорнозем. Хтозна, чи зможе майбутній закон убезпечити нас від махінацій, корупційних схем, якими пронизане все наше життя, бо, як засвідчує практика, жоден важливий закон не є досконалим і завжди залишаються можливості вертіти ним, як дишлом.
Такі прикрі «нюанси» містяться у більшості законодавчих актів. Верховенство права, незважаючи на революційну зміну верхів, все ще залишається нездійсненним.
По-друге, ще однією обіцянкою МВФ від України стало прийняття законодавства з масштабної пенсійної реформи. Також Україні доведеться віддати Росії трильярдний «борг Януковича», попередньо його реструктурувавши, звільнити кожного десятого бюджетника до 2019 року і зрівняти ціну українського газу з ціною імпортного. Як відомо, в Меморандумі вже «виплив» окремий тариф на розподіл газу — так звана «абонплата», що викликала широкий резонанс. Комунальне знущання, здавалося, і без того перейшло усі межі, але, виявляється, це ще не все. І як би нам не старалися запудрити в черговий раз мізки про зменшення у такий спосіб ціни на газ, очевидно, що навіть не користуючись газом, ми змушені будемо за нього платити. Інакше як завуальованим здирництвом таку «турботу» про обідране наче липка населення не назвеш. За рекомендацією Адміністрації Президента рішення Нацкомісії із врегулювання електроенергетики призупинили на три місяці, але, відповідно до Меморандуму, новий тариф повинен бути запроваджений з 1 травня 2017 року.
    У випадку успішної реалізації земельної, пенсійної та інших реформ нашій владі буде дозволено до кінця поточного року набрати боргів ще на 8 мільярдів доларів. І, як не парадоксально, ці гроші нам необхідні для того, щоб віддати попередні борги. До 2019 року для обслуговування і відшкодування держборгу Україні необхідно виплатити 12,8 мільярда доларів. Ось і виходить: беремо нові борги — віддаємо старі,               при цьому обвішуємося зобов’язаннями, як собака блохами.
    Навряд чи варто очікувати омріяного порядку найближчим часом. І ще одним підтвердженням цього стала ситуація навколо повторного електронного декларування доходів держслужбовців. «Удар» неприємних запитань і закидів глава Національного агентства протидії корупції Наталя Корчак тримала хоч не з гідністю, зате з чоловічою витримкою. А щодо професійної, людської гідності, то хіба може вона «позмагатися» із зарплатою у сотню тисяч та щомісячними преміями у дві сотні тисяч, які отримують «борці» з корупцією? І хоч пані Корчак не натяками, а напряму запропонували піти з посади, добровільно відмовитися від такого ласого пирога не забажала. Хіба ж вона собі ворог, тим паче, якщо (знову-таки!) законодавство не дозволяє парламенту змінювати склад НАПК.
    Не вдалося добитися і давно обіцяної відставки Валерії Гонтарєвої. Минулого тижня кілька молодих людей заблокували проїзд її автомобіля і намалювали на загорожі будинку свиню-скарбничку з шаликом кольору російського прапора. Під шквалом звинувачень активістів глава НБУ ствердно відповіла, що збирається іти у відставку. Проте зовсім скоро у Нацбанку пояснювали, що раптова заява — це емоції. Мовляв, Гонтарєва збирається залишити пост, але не зараз. Акцію протесту попід будинком глави назвали спробою тиску і подали заяву у правоохоронні органи.
Хоча, на превеликий жаль, у державних верхах нині дуже і дуже мало людей, яким би могли довіряти, якими би справді пишалися, Україна все ж зростила героїв, які завжди будуть асоціюватися з її ім’ям. Маю на увазі блискучу перемогу українських боксерів Олександра Усика, Василя Ломаченка, Олександра Гвоздика у США. Ось таких би вражаючих перемог нам на сході, у законодавчій сфері, державному устрої. Тоді, без сумніву, у житті кожної родини світлих днів було б значно більше.