У зв’язку з колізіями навколо скасування депутатської недоторканності, які сколихнули минулий тиждень, знову пригадуються передвиборні баталії, під час яких кожен кандидат у депутати розхвалює себе, паскудить інших і запевняє, що першочерговим завданням, якого домагатиметься він з усіх сил, стане ліквідація депутатського імунітету. Аякже! Усі перед Законом рівні, і депутати такі ж, як прості люди, котрі за нього проголосують — чуємо аргументи.

Та сесійна зала Верховної Ради якимось чином стирає з пам’яті усі обіцянки, що розчулювали електорат. І чого тільки не наверзеш в пориві до крісла, дивуються, мабуть, і самі нардепи. Тож депутатська недоторканність так і залишається недоторканою.
Гарантії недоторканності для нардепів були виписані у тексті Конституції 1996 року. Тоді склад Верховної Ради повністю формували мажориторники. І щоб сміливо протистояли в окремих ситуаціях, пов’язаних з Адміністрацією Кучми, і передбачили для них отакий імунітет. З того часу стільки води стекло, а старі правила і досі незмінні. Щоправда, минулого тижня, на наполегливе прохання генпрокурора Юрія Луценка, таки довелося «різати по-живому». Позбавлені недоторканності Олесь Довгий, Максим Поляков, Борислав Ро-зенблат, можливо, й не для усіх їхніх колег є друзями – приятелями, але десь там, в глибині душі, кожному таки йойкне: чи не стану раптом і я беззахисним перед каральним мечем правосуддя?
Напевно, саме тому окремі парламентарі вимагали від Генпрокуратури та інших слідчих органів надати вагомі докази ще на стадії розгляду відповідних подань Регламентним комітетом, а також вели розмови про те, що слідчі не мали права збирати ці докази без дозволу парламенту. Такий «опір» взагалі ні в які ворота не лізе і свідчить про невігластво цих обранців. Вже напевне ні згадані Довгий, Поляков, Розенблат, ані Михайло Добкін, якого значно легше віддавали в руки служителів Феміди, не є «білими й пухнастими», якими б себе не «малювали». Та й Андрій Лозовий, Євгеній Дейдей, які поки що вийшли сухими з води і на яких Луценко обіцяє повторно подати подання восени, додавши кілька нових прізвищ до списку, найімовірніше, мають гріхи, які не вдалося приховати. А скільки їх, таких «грішників» загалом у рядах нардепів? Ось і постає питання «ребром»: кого ж обираємо? Захисників інтересів народу чи захисників приватних інтересів? Схоже, своїми ж руками простеляємо шлях тим, хто насамперед за натільну сорочку дбає.
До речі, скільки б не запевняли на Банковій, що раніше 2019-го виборів не буде, значна частина тих же нардепів надіється та старається наблизити протилежний варіант, аби вже цієї осені знову почати змагання за те, хто більше любить виборців і турбується про їхнє благополуччя. Ну, і, звісно, як без обіцянок «добиватися зняття депутатської недоторканності»? Якщо справді так станеться, то молімося за те, щоб наші запудрені мізки адекватно оцінювали ситуацію і не велися на дешевий популізм та «до сліз проймаючі» обіцянки. Скільки ж іще наступатимемо на ті самі граблі?!
Тепер торкнемося й продуктивності роботи законо-творчих «орачів». В останній сесійний тиждень парламентарі планували скочити вище голови і здивувати нас працездатністю. Та пішли на канікули, не виконавши реформаторський план навіть наполовину, і відклали це завдання на осінь.
У Кабміні розраховували, що перед літніми канікулами нардепи затвердять законодавчу основу для трьох масштабних реформ – освітньої, медичної, пенсійної. Але стаханівського запалу вистачило лише на прийняття в першому читанні пенсійної.
Пенсійна реформа не передбачає підвищення пенсійного віку, але висуває вимоги до страхового стажу. Так, для виходу на пенсію у 60 років треба буде мати 25 років страхового стажу. Якщо стаж від 15 до 25 років, то на пенсію можна буде вийти у 63 роки, а якщо стаж менше 15 років – у 65. Громадяни, котрі не мають страхового стажу, зможуть претендувати на соціальну допомогу, коли досягнуть 63 років.
Парламентарі також прийняли закон, який звільняє бізнес від штрафних санкцій за несвоєчасне подання податкових, акцизних накладних в результаті масштабної хакерської атаки в кінці червня. А для розгляду законопроекту із медреформи, який з болем провели через комітет, що конфліктує з Міністерством охорони здоров’я, часу не вистачило. Охочих затриматися на робочому місці до ранку в парламенті знайшлося небагато. Ну, а реформа освіти, на думку депутатів, може зачекати до осені без особливих проблем.
Загалом із 125 законів, прийнятих з лютого по липень цього року, більшість проголосована у першому читанні. Тож навряд чи таку роботу можна назвати ефективною. А ось чим можуть похизуватися народні обранці – це кількістю зареєстрованих законопроектів. Тільки за період шостої сесії – 605(!). «Кількість законопроектів і парламентських постанов нереальна для того, щоб їх можна було розглянути в сесійній залі, навіть якби парламент працював цілодобово в щоденному режимі», – зазначив директор Комітету виборців України О. Кошель.
Так, ця кількість аж ніяк не свідчить про якість. Бо ж іноді законопроекти є просто абсурдними. Як, до прикладу, той, що пропонує читати молитву «Отче наш» відразу після відкриття пленарних засідань. Молитися і справді треба. Та не на показ! І прохати Господа треба, щоб позбавив нас від лукавих і хапуг.