Передбачаю відповідь на це запитання, яка одразу ж спаде на думку читачу: а в Україні все можливе! І то таки правда. Бо хіба хтось у 1991-му міг подумати, що так раптово розпадеться Радянський Союз? Чи прийшло б комусь у здорову голову, що гроші знеціняться, і всі бідняки стануть раптом мільйонерами, але так і не розбагатіють? Чи приверзлося б у страшному сні, що купка спритників прихопить усі працюючі підприємства, поріже майже всі з них на металобрухт, а їхніх робітників викине на вулицю? Що демократія 90-х перетвориться на олігархат 2000-х? Що мільйони українців у пошуках кращої долі знову поневірятимуться світами?  Що колишня відносно безкоштовна медицина стане справжнім випробуванням для кожної родини, коли хтось із членів її занедужає? Що «старші  брати» за потурання київських можновладців прикримнашать Крим, викинувши на смітник всі міждержавні угоди? І що ті ж закляті брати розв’яжуть криваву бійню на сході? Все це здавалося неможливим.

Тому нині, коли в сусідній Білорусі Кремль розгорнув масштабні військові маневри «Захід-2017», і експерти прогнозують таку страшилку, згідно з якою, то не що інше, як прикриття вторгнення в Україну за напрямком Рівне — Хмельницький, це вже не видається таким неможливим. Про високу імовірність такого прориву російських військ до Придністров’я  цілком серйозно заявив і колишній командувач Сухопутними військами Польщі Вальдемар Скшипчак. І спинити кремлівського карлика в його прагненні задушити Україну в «братських обіймах» може тільки наша армія. Бо «глибока стурбованість» будапештських меморандумних гарантів нашої безпеки і територіальної цілісності коштувала життя вже більше 30 тисячам українців як військових, так і цивільних. Напевно, так вважає і військове керівництво держави, покликавши на навчання «Непохитна стійкість-2017» чимало вояків, різних хвиль мобілізації, котрі пройшли крізь вогонь війни. Та ще й офіційно попередило, що за спроби зафіксувати у будь-який спосіб пересування особового складу і військової техніки на винуватців чекає суворе покарання.
Є, звичайно, й «оптимісти», на думку яких всі ті перекидання військ у Білорусь,  їхні приготування та розгортання, не що інше, як вимахування кулаком перед самісіньким носом у НАТО. Але отой московський кулак Північно-Атлантичний блок має чим зустріти, оскільки заздалегідь передислокував до Польщі і своїх прибалтійських союзників і солдатів, і техніку.
Інша справа, чи готові країни НАТО до рішучих дій, якщо «зелені чоловічки» раптом опиняться у країнах Прибалтики? Чи очільники старої Європи підуть шляхом умиротворення агресора, як вже не раз траплялося в минулому? Якщо вірити колишньому держсекретареві США Кондолізі Райс, котра на міжнародному форумі  «Ялтинська європейська стратегія», який проходив минулого тижня в Києві, заявила, що світ не втомиться від санкцій проти Росії, то можна сподіватися на рішучу протидію агресивним планам Кремля.  На тому ж таки економічному форумі прозвучала несподівана думка голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболева, що Путіна стримує від повномасштабної війни в Україні лише українська ГТС. Схоже, що це також із категорії можливого неможливого.
Якщо ж песимістичні політичні і військові прогнози щодо початку повномасштабної війни в Україні не справдяться, то вже зараз насторожує той факт, що Білорусь від північного сусіда ще в ході військових навчань «Захід-2017», отримала 700 мільйонів доларів кредиту. Ось тільки незрозуміло, чи це справді звичайна позика для підтримки економіки країни, чи перший транш оплати за майбутнє перебування там російських військ? А припущення про можливий саме такий дуже небезпечний для України розвиток подій неодноразово висловлювали як українські, так і зарубіжні політики. І це також із того ж таки набору можливого неможливого.
Та й у самій Україні минулого тижня бушували аж ніяк не дріб’язкові пристрасті. І пов’язані вони насамперед не стільки з колишнім Президентом Грузії і головою Одеської ОДА Міхеілом Саакашвілі, скільки з початком президентської передвиборної кампанії. Після позбавлення українського громадянства під надуманим приводом (бо хто мав справу з нашими чиновниками, той добре знає, що навіть через неправильно написане слово у заяві чи зверненні, вони повертають документи, не кажучи вже про такий відповідальний крок, як отримання громадянства відомою в світі особистістю) повернення Міхо в Україну також видавалося неможливим, принаймні для тих, хто організував цей грубий політичний фінт. Але ж він повернувся! А затримання потяга на території іншої держави на кілька годин українськими чиновниками з Укрзалізниці, аби не допустити в Україну її колишнього громадянина, хіба не з розряду неможливих? Але й воно відбулося. І тепер Саакашвілі навіть без паспорта, який він чи то загубив, чи його й справді вкрали(!), має намір провести цілий агітаційний тур по країні. І це в той час, коли співучасників прориву кордону тепер затримують правоохоронці. У цьому зв’язку виникає запитання, чи не піддаватимуться репресіям і всі ті, хто ризикне прийти на зустріч з ним?
Але, схоже, що саме такого повороту із нагнітанням напруженості добивалася Юлія Тимошенко, допомагаючи Саакашвілі потрапити в Україну. Бо вона прямо заявила, що головною метою опозиції (лідером якої, очевидно,  Юлія Володимирівна бачить себе) є дострокові парламентські і президентські вибори. При цьому вона вже вкотре звинуватила владу в геноциді українського народу. Дуже вагомий аргумент, бо кожен українець на своїй землі почувається нині ой, як незатишно, звинувачуючи у цьому (і не безпідставно!) нинішню владу. Та й озвучене прем’єром економічне зростання щось досі не дуже відчувається у кишенях простих українців, враховуючи, якого рівня сягнули комунальні платежі і ціни на споживчі товари.
Та за всіма цими гучними подіями, якось зовсім непомітно пройшло повідомлення Мінфіну про те, що це міністерство закладає в бюджет наступного року курс 29,3 гривні за один долар. Мабуть, немає потреби пояснювати, що це означає для тих, хто живе за гривневим, а не доларовим курсом. А що зростання цього курсу дуже навіть можливе, свідчить багата на несподіванки (навіть неможливі!) наша попередня фінансова історія.