Попри те, що усі ми так скучили за спокоєм, Україну знову розбурхують скандали. Війна між правоохоронними органами, здається, сягнула свого апогею. Молода структура НАБУ, схоже, не може знайти спільної мови зі старою гвардією – Генпрокуратурою та СБУ.

Раніше між ними вже були сутички, коли влітку 2016-го співробітники ГПУ незаконно затримали двох співробітників НАБУ, а троє прокурорів отримали легкі тілесні ушкодження. Зате тепер все значно «цікавіше». Почалося з того, що Державна митна служба заявила, що під час спроби передачі хабара першому заступнику глави служби Діні Пімаховій співробітники СБУ затримали агента Національного антикорупційного бюро. Детективів НАБУ звинуватили в кримінальному злочині – провокації хабара. Далі співробітники ГПУ та СБУ спільно провели обшук на двох явкових квартирах і навіть затримали легендарного агента Бюро «Катерину», яка брала участь у розробці нардепів Розенблата і Полякова. Звісно, її ім’я та прізвище було «злито» в пресу, тож і НАБУ втратила свій цінного «штика». Відповідно – звинуватило СБУ та Генпрокуратуру у навмисному зриві операції, що готувалася місяцями. Мовляв, розкрити грандіозну корупційну схему в міграційній службі вже не вийде, а тому такі дії можна вважати «спланованою диверсією» до співробітників НАБУ і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. В Бюро стверджують, що СБУ прагне отримати повну інформацію про їхніх агентів, які працюють під прикриттям. Сьогодні конфлікт в активній стадії, і хто переможе – поки незрозуміло. Та «зам’яти» протиріччя навряд чи вдасться. Тож, здається, зовсім скоро ми станемо свідками чергових «ударів» і злиття компромату, хоч бажаємо бачити об’єднання сил у боротьбі зі страшним ворогом суспільства — корупцією.
Втягнули в скандал і главу УПЦ Київського патріархату Філарета, який написав листа і начебто попросив покаяння у Російської Православної Церкви з проханням зняття з нього анафеми. В Київському патріархаті заявили, що ні про яке покаяння і повернення в лоно РПЦ мова не йшла. За словами Філарета, російська сторона при посередництві митрополита Іларіона передала йому, що собор РПЦ готовий зняти з нього анафему для спільної молитви двох церков, але має бути відповідне звернення — без зняття анафеми не можна буде вести діалог про примирення з УПЦ КП. «Проте питання повернули так, ніби ми хочемо повернутися в лоно Московського патріархату. Так ось, я хочу заявити твердо – ніякого покаяння, що я вибрав шлях автокефалії Української православної церкви, не було і ніколи не буде», — заявив Філарет.
Попри ці гучні скандали, навряд чи звернула громадськість увагу на ще одну важливу новину: український виробник легкових автомобілів – Запорізький автомобілебудівний завод (ЗАЗ) припинив виробництво легковиків моделі Ланос і вирішив сконцентруватися на випуску комерційної техніки. Причиною «смерті» стала економічна ситуація в країні, зниження попиту на ці автомобілі, бо мабуть, авто з іноземним номерами все-таки вигідніші українцям, ніж свої, вітчизняні.
Найближчим часом у парламенті відбудеться обговорення бюджету на 2018 рік. Прем’єр-міністр В. Гройсман на зустрічі з бізнесменами заявив, що розраховує на прийняття у лютому-травні наступного року важливих урядових і парламентських рішень, що дозволять досягнути в наступні роки економічного зростання у 5-7 відсотків. Які ж підприємства мають забезпечити таке зростання, якщо скорочують виробництво гіганти, подібні до ЗАЗу, і не лише вони, загадка.
Можна довго сперечатися, який з чинників сталого економічного розвитку основний: інвестиції, сприятливий діловий клімат чи доступність кредитів… Хоч би які аргументи ми наводили на користь тих чи інших постулатів, головним все-таки залишається трудовий внесок людини – підприємця, менеджера, інженера, робітника і т. д. Скільки б ми не пишалися автоматами і комп’ютерами, а без людини не обійтися ніде. Є математична залежність між кількістю працюючих та приростом ВВП, і ті країни, що відстають від конкурентів, насамперед намагаються наростити кваліфіковану робочу силу, додати до неї і підприємницькі умови, й інновації, й модернізацію. А якщо кількість людей зменшується? Кому тоді змінювати життя? У нашій українській дійсності вже є такий факт, коли європейський інвестор вирішив побудувати завод, але згодом відмовився від проекту, бо не назбирав персоналу, перш за все – людей робітничих професій. Чи не така доля чекає всю країну? ВООЗ називає Україну в п’ятірці держав із найвищою динамікою скорочення населення. За підсумками поточного року наше населення скоротиться десь на 200 тисяч осіб.
Крім того, за даними експертів, кожен шостий-сьомий працездатний українець замислюється над трудовою міграцією. Як не соромно, але за рівнем життя Україна належить до найбідніших країн Європи. За даними ООН, майже 60 відсотків українців живуть за межею бідності, серед них – понад дев’ять мільйонів пенсіонерів. Закон про пенсійну реформу не змінить ситуацію кардинально, пенсіонери так і залишаться найбіднішим прошарком населення. Величезні демографічні фінансові, соціальні дисбаланси впливають на ситуацію з трудовими ресурсами, на формування трудових мотивацій, на настрої людей.
Цим вдало користуються країни-сусіди, які відривають українців «з руками і ногами», створюючи механізми для більшого заохочення. Готові професіонали ладні рвати під собою землю задля гідного заробітку. Саме так сусідня Польша, яка й сама втратила чимало робочих рук через виїзд у «багату Європу», за рахунок українців впродовж 2009-2016 років поновила працездатне населення майже на мільйон осіб. А в Україні за цей період, за даними Держстату, кількість населення зменшилася на шість мільйонів.
Чи стала серйозна проблема відпливу робочих рук, питання невідкладної підготовки трудового потенціалу, державної стратегії його відродження, створення дієвих стимулів для роботи і життя в рідній країні, адекватної міграційної політики хоча би на порядок денний? Ні, хоч саме ці питання на сьогодні і мають бути пріоритетними. На превеликий жаль, така важлива риса як далекоглядність не притаманна владній верхівці. Це видно із непотрібних, нездорово амбітних скандалів, від яких лихоманить Україну, із відсторонення від надважливих проблем, які, може статися, скоро не буде кому розв’язувати.