Ну ось нарешті й розкрилася вся (а може ще й не вся!) глибинна сутність передвиборного гасла нинішнього президента: «Жити по-новому». Ось тільки виборці зовсім не чекали саме такого повороту.

Бо  дійсно, якби хтось тоді сказав, що результатом такого життя стане перше місце в світі(!) з корупції і останнє місце в Європі за рівнем середньої зарплати, то напевно не знайшлося б таких сміливців, які віддали б свої голоси за нинішнього очільника держави. Та це на погляд виборця. А Петро Олексійович, мабуть, вкладав у своє гасло зовсім інший зміст, тому й живе нині по-новому. Та для того, щоб це зрозуміти, не потрібно було чекати інформації Ернст&Янг, бо кожен українець ту новизну відчуває на своїй шкурі. За винятком хіба що власників більшості електронних декларацій, звичайно. Бо їм живеться весело й привільно. Всі ж інші, котрі ще не подалися батрачити за ближній чи далекий кордони, все частіше туди поглядають.
Ще один аспект життя по-новому — 172 місце у світі в рейтингу ООН за народжуваністю. За три квартали цього року нас стало менше на 150 з лишнім тисяч. Це результат високої смертності і дуже низької народжуваності. Думаєте, про це не відають наші високопосадовці? Відають. Ще й як відають. Бо народний депутат Андрій Шипко заявив, що «нас щодня стає на 500 чоловік менше»… Ось тільки ніхто й не думає вживати якихось заходів для розв’язання цієї проблеми.
Як ніхто із нинішньої владної еліти особливо не переймається тим, що кількість вакантних робочих місць в Україні на 11 відсотків перевищує минулорічний показник і вже складає близько одного мільйона. Та це тільки офіційна статистика, озвучена Держслужбою зайнятості. А із серйозною нестачею робочих рук вже сьогодні зіткнулися маже всі працедавці. Складається враження, що влада саме цього і добивається: чим більше економічно активних і професійних українців виїде на заробітки, тим менше їх протестуватиме проти тотального пограбування. А тим, хто залишився, можна і далі забивати голови «лякалками» на кшталт – «Путін нападе».  
То чи  варто дивуватися, що на заклики звільненого з-під арешту в ізоляторі тимчасового утримання Міхеіла Саакашвілі все більше громадян виходять на Майдан у Києві? І вимогу Міхеіла Ніколозовича про імпічмент  нинішньому президенту вже підтримують у центрі Києва не лише кияни, а все більше людей приїздять до столиці з інших областей. Вони навіть не приховують, що не стільки підтримують колишнього президента Грузії (особливо після оприлюднення Анатолієм Гриценком інформації, що нібито Саакашвілі написав покаянного листа Порошенку), скільки протестують проти політики нинішньої української влади.
А що такий лист справді міг бути, свідчить як зміна поведінки Саакашвілі після виходу з буцегарні, так і позиції Генеральної прокуратури. Міхеіл Ніколозович вже не так беззастережно бичує Петра Порошенка, та й заклики до імпічменту раптом стали знеособленими, а натомість Юрій Луценко заявив, що головним підозрюваним в підготовці перевороту є зовсім не лідер «Руху нових сил», а нікому невідомий його соратник Северіон Дангадзе. А самого Саакашвілі підозрюють тепер тільки у сприянні членам злочинного угруповання Курченка-Януковича. Та навіть більше того: він заявив, що не проти стати прем’єром, а потім – мером Одеси!
Ще однією важливою подією минулого тижня стала зустріч у Харкові Петра Порошенка з президентом Польщі Анджеєм Дудою. І хоча політичні експерти не дійшли єдиної думки в оцінці результатів зустрічі, але, принаймні, навіть обстріл автобуса з польськими туристами поблизу Львова напередодні зустрічі не став причиною для її скасування. А судячи з прес-конференції обох президентів, окрім різного трактування гострих історичних питань, які й призвели до загострення міждержавних стосунків, мова йшла і про організацію  спільного митного контролю, і про постачання зрідженого газу, і про скорочення чорних списків, у яких поляків більше, ніж українців. Чи дасть можливість ця зустріч знизити градус міжнаціональних відносин, покаже час. Але сам факт, що вона відбулася, дає на це надію.
Якщо ж облишити у спокої високу політику, то минулого тижня вистачало подій, які так чи інакше зачепили велику кількість людей. І одна із найтрагічніших – це повінь на Закарпатті. Про те, що це лихо обов’язково завітає у домівки тих, хто живе поряд з карпатськими річками, які беруть початок у горах, не говорив хіба що дуже лінивий. І головною причиною цієї біди є варварське масове винищування карпатських лісів. Але ті поодинокі протести екологів і громадських активістів, які відбувалися протягом останніх років, не спроможні зупинити оголення гірських схилів. Якщо ж процеси збагачення купки багатіїв на зеленому природному багатстві України і далі триватимуть, то наступні повені будуть ще страхітливішими і катастрофічнішими.