Курси валют

Він  раз у раз так обслинював мікрофон на Майдані у Хмельницькому, що техніка ледь не виходила з ладу. Здавалося, та піна ненависті, яку великий викривач вихлюпував із свого рота, втопить не лише злочинну владу, яку він так безстрашно і шизофренічно викривав, а й усіх  присутніх.

Хто ж знав цього рудого опецька, з вистриженою гривою на голові, дивувався: чому саме він так несамовито стрибає на Майдані у ці буремні дні? Бо ж он посідає гарну, жирненьку посаду, ходить у керівництві однієї солідної організації і, головне, обласканий з ніг до голови тією ж злочинною владою.  Ніхто його не пресував, не ув’язнював,  як, скажімо, його незабутню кумиршу.
Однак не тільки, даруйте, заслиняним мікрофоном і словесною діареєю воював цей «палкий патріот». Назбиравши купу таких самих негідників і ображених, мабуть, на долю, гастролювали по Хмельниччині пізніми вечорами із палицями в руках та в масках і били, залякували тих, хто думав не так як вони, хто  мав інші погляди тощо. Все коїли за принципом: хто не з нами — той проти нас! Скажіть, хіба можна катувати, принижувати людину, приміром, за те, що вона їсть борщ, а не мацу чи плов! Чим тобі не шабаш нацистів у 30-40-их у Німеччині?
Згодом, втративши всяку межу і вдячність, той опецькуватий  чоловічок, закотивши очі, точнісінько як біснуватий Гітлер, істерично змушував писати заяву на відречення від посади свого вчорашнього любого і вельмишановного шефа. При цьому верещав: «Твоє спасіння, якщо посаду передасиш мені, бо Майдан тебе розірве, спалить, судитиме...» Хоча саме при ньому опецьок жив, як вареник у маслі.
Ця бридка картина  чомусь зринула в пам’яті, коли дивився документальні фільми-розвідки,   присвячені річниці Революції гідності. Там, у Києві, так само без кінця слинили мікрофони Яценюк, Аваков, Луценко, Турчинов, Порошенко. Останній взагалі увійшов в історію, як Ленін, стоячи на броньовику, Єльцин  — на танку, а безстрашний Петро Олексійович на... грейдері.   До речі, і при злочинній владі всі вищезгадані і не згадані особи жили — горя не знали, мільйони наживали, слухняно служачи тій злочинній владі і особисто її  «пахану».
А втім по сьогодні Революція гідності таїть у собі безліч питань і таємниць, безсумнівно, які так не хочеться розкривати нинішній верхівці. І перший цьому аргумент — чому справа жертв Майдану гальмується і бальзамується по-живому?  Питання, питання. Приміром, хто і кому дав команду бити студентів у передноворічну ніч 2013 року? Хто в кого стріляв?  Чому в Героїв Небесної Сотні  прострелені потилиці? Чому прийняли закон про амністію тих, у кого руки теж були в крові? Чому, чому, чому?
Не можна не погодитися, що попередня влада була злочинна і антинародна. Туди, як мовиться, їй дорога. Тоді скажіть, яку ми владу маємо сьогодні, коли український волелюбний народ-працелюб на 135 місці з 191 країни за даними МВФ у «номінації» частка ВВП на одну людину в 2016 році? Після європейської України хіба що Нікарагуа та Ємен.
Навіть напівфеодальні Нігерія та Судан — економічно та соціально міцніші,  і люди в них  живуть заможніше.
Складових наших злиднів, бідності чимало. Проте вони дико виглядають на фоні успішного бізнесу Президента України в країні-агресорі Росії, або ж у ситуації, коли бойові машини з-під верстата приватних фірм Порошенка, які коштують 4,7 мільйона гривень, а їх «толкають» ЗСУ за 14,8 мільйона гривень. Може, цього не знає, не відає Петро Олексійович? Тоді хай розбереться, що за його спиною творять опричники його.
Врешті-решт, погодьтеся з тим, що він, Президент України якимось чином опинився в п’ятірці найбагатших громадян, «чесно» заробивши в роки війни мільярд «зелених». Цікаво, якими КамАЗами чи іншим транспортним засобом він вивозитиме свої  «кровні», якщо раптом...?    
Буду відвертим: я, моя сім’я, друзі голосували за Петра Порошенка. Тепер з огляду на те, як він керує і до чого докерувався, вряд чи рука поставить хрестик у бюлетні навпроти цього прізвища.
У форматі саме таких дій чи бездіяльності Президента і відбуваються останні події в столиці. Зокрема, мова про імпічмент Порошенка.
Нагадую, що група нардепів ініціювала збір  підписів про позбавлення  Президента його повноважень. А вже через кілька місяців по тому низка облрад, враховуючи Київську, звернулася до ВРУ про необхідність імпічменту Президенту через катастрофічну ситуацію в країні. Нині двигуном і основним  гравцем усунення Порошенка від президентства активно і сміливо виступає Саакашвілі зі своєю партією «Рух нових сил». Опозиційні до Порошенка політики Юлія Тимошенко, Олег Тягнибок та Андрій Садовий, як мовиться, з кущів  стежать за подіями, щоб у вигідний для них час піймати жирненьку рибку в каламутній воді.
Україна, на жаль, такий сценарій проходить постійно, коли політики зраджують одне одного і займають позицію: і ми — не ми, і я — не я!
А поки що, за твердженням Міхеїла, йому, за дорученням Порошенка, збираються «сплести» постоли і спровадити на історичну батьківщину, тобто у буцегарню Грузії. Натомість шиють опальному Саакашвілі  спробу державного перевороту, вішають на нього  ярлик кремлівського  блазня тощо.
Нагадаю, що 17 листопада було викрадено трьох грузинів з оточення Міхеїла і виселено з України. Через два дні по тому жорстоко побили водія Саакашвілі, в якого забрали документи. Невже повторюються методи  шапкокрада і втікача? Хто ж так, безумно, прагне влади, має  пам’ятати: взяти її підлістю, брехнею — легко. Вічно утримати, гноблячи і обдираючи тих, хто повірив тобі, — неможливо.
Загляньте  в минулу і сучасну історію і самі переконаєтеся в цьому. Бо влада, як відомо, не розкіш, не власність. Влада — це служіння тим, хто тобі її надав.