Чи є ще де у світі владці, котрі турбувались би про свій нарід так ревно і безустанно, як наші?.. Смію стверджувати, що немає. І небезпідставно, братці... Бо ж піклуються, сердешні, аж душа знемагає — і заробітну плату підвищують, апробовуючи її спершу на собі, і пенсії стараються підігнати відповідні — знову ж таки, починаючи з себе, і шопінг-тури в закордоння організовують, аби прикупити якусь дещицю для власних потреб, щоб пристойно виглядати перед своїми колегами. Справді, не ходити ж слугам народу перед своїми господарями в секонд-хендівському лахмітті — статус не дозволяє.
Зате дозволяє цей статус працювати в поті апаратного чола, самовіддано вдосконалюючи найдосконаліші з досконалих закони і нормативи. Не вірите? А дарма...

Нещодавно, а якщо точніше, то в поминальний тиждень, промайнула у всесвітній мережі (в українському сегменті, звичайно) інформація об тім, що «верхи» пропонують надати нам, посполитим, можливість (не проти ночі будь сказано) у разі настання невідворотного для кожного кінця — бути не просто похованими, а «біопохованими». Що означає цей термін, описувати не вартує, позаяк кожен може дізнатися про нього з відповідних довідників. Але, якщо коротко, то означає він погребіння усопших не на кладовищах, а у парках, скверах, можливо, й на власному подвір’ї чи городі, або й ще деінде — то вже, як кажуть, «на вибір замовника»...
Спіймали думку?
І пропонується ця затія, звичайно ж, з благими намірами — аби створити конкурентне середовище для загальновідомих ритуальних контор і конторок, котрі рішуче монополізували оцю сумну, але, безперечно, конче необхідну сферу послуг.
Справді, куди не кинь — усюди клин! Хто мав нещастя потребувати тих послуг в наших реаліях, той зрозуміє. Ось і йде назустріч людям чиновницька рать, розсовуючи зімкнені лави ритуальників, розрубуючи гордієві вузли відповідних структур і створюючи тим часом нові замість того, аби навести лад в існуючих.
І правильно робить, по-державницьки! Адже знайдуться охочі втілити задумане, розширити оті лави в лависька, благо, люду для біопоховання, даруйте, ще достатньо (не всі виїхали, не всі). А ті, що навіть виїхали заради гіркого заробітчанського хліба в ситу і не обтяжену безкінечними реформами старушенцію Европу, колись таки й повернуться до рідних дворів, чи принаймні околиць... І тут — бац! — нові, несподівані можливості відкриваються!..
Отож створяться певні фірми й фірмочки та отримають (не безкоштовно, звичайно ж) необхідні дозвільні документи; запливе який не який податочок до казначейського мілководдя, і — нате вам, люди добрі, широкий вибір місць для вічного спочинку! Не переймайтеся дрібницями, не метушіться в пошуках останнього пристановиська — все вже продумано, прораховано і навіть проіндексовано (що б там не співали нагорі, але інфляція у нас безсмертна!)
І, згідно з тарифом (як без нього?), та за бажанням клієнта (чи розбитих горем нащадків) біоховатимуть померлих, де тільки, — прости Господи! — душа забажає!..
Тут вам і рельєф якнайкращий (з кадастровим номером чи без), і крає-вид, і сусідство (бажане й небажане), і під’їзд (підхід), і відхід — теж потрібна річ, словом, весь спектр необхідних у таких випадках послуг і надбань. Розкривай гаманця якомога ширше й будь спокійний! Влада завше знайде спосіб, як про тебе подбати, щоб себе не обділити!
P. S. Завдяки титанічним зусиллям наших зверхників, народні маси відтепер широко ознайомлені з терміном «біопоховання» — такої собі нестандартної «кінцевої зупинки»... Аби не залишатися боржниками, ті ж таки маси пропонують «верхам» спробувати на собі дещо інший процес — «біовиживання» — в котрому перебувають вже не один десяток літ... І, наостанок: є пропозиція владцям поміркувати над «біозачаттям», бо судячи з демографічного стану, дві попередні пропозиції (біопоховання і біовиживання) цілковито залежать від згаданого вище, і без належного стимулювання не матимуть ніяких перспектив.
До праці, панове!..