Чи ви, може, на Барбуду? Авжеж, кілька тижнів тому для українців почав діяти безвізовий режим і з цією країною. Для необізнаних: це острови у Карибському морі (два великих і кілька маленьких), на яких мешкає 93 тисячі населення, і займається воно рослинництвом і тваринництвом. До речі, почав діяти безвіз і з Катаром — невеличкою, але дуже багатющою державою, у якій рівень ВВП на душу населення найвищий у світі.

Так-от, щоб злітати туди й назад в Антигуа та Барбуду, потрібно лише 50 тисяч гривень. У вас немає? Як це? Продайте свою хату в селі. Якщо вона у вас вже не під солом’яною стріхою і ще не зовсім розвалюється. І якщо у вашім селі є бажаючі її купити. І якщо взагалі у вашім селі є ще люди... То
50 тисяч сміло за неї виручите. А може, ще й більше. Тоді вам і на біометричний паспорт, якого у вас, звісно ж, немає, вистачить, і навіть на харчі сякі-такі, аби там з голоду не вмерти. Кілька днів протримаєтесь. Може, й залишитися надумаєте. Чому б ні? Країна багата, а рослинництво й тваринництво взагалі — ваше звичне заняття. Що вдома на городі спину гнете, що десятки років на колгоспних полях відпрацювали. І кому ж, як не вам, знати, як за коровою найліпше доглядати...
 Ви, можливо, й надумаєте, але вас не залишать. Бо безвіз то не є громадянство. На жаль...
 А повертатися куди, якщо й хати у вас вже немає? І держава рідна обійми не розпростирає. Та й кому вона, власне, ті обійми свої хоче розпростерти? Тільки пильнуй, аби, вибачайте, копняка під зад не дала! Усім без вибору — і старим, і молодим. Скількох уже, вважай, відправила на роботу за кордон? Скільки молоді виїхало і продовжує виїжджати на чужину, аби там заробити гроші і — яка несправедливість! — привезти їх назад, у свою не прихильну до них державу. Бо тут сім’я, тут земля рідна. І саме тут — не деінде! — хочеться жити, тут працювати, дітей ростити.
 Агов, владо, ти чуєш?
 А вона, влада, подібно до відомої тварини, заплющує очі, затуляє руками вуха й рот: «Нічого не бачу, нічого не чую, нічого нікому не скажу...»
 Може, ліпше, на відпочинок на ці, як їх там, Антигуа та Барбуду (для когось же мусить працювати безвізовий режим і там) відправити саму владу? Раптом владцям сподобається (а нам пощастить): вони захочуть там залишитися? Та ще й назовсім?!
 ...74-річна Олена Іванівна на мою балаканину не дуже зважає. Безвізовий режим її не цікавить, то діти й онуки вирішують, куди вигідніше на роботу їхати — до Польщі, Чехії чи Прибалтики... А ті острови і їм ні до чого. Олена Іванівна навіть не намагається повторити за мною чудернацьку назву тих далеких островів, лише вловлює наголос, то й на ходу римує: «Кому куди, мені — у псячу буду...» І поспішає до воріт: листоноша принес-
ла пенсію. 1750 гривень...