Провідною галуззю реального сектору економіки нашого краю є сільське господарство, яке становить у ньому 45 відсотків і  демонструє тенденцію до зростання виробництва За останні три роки воно збільшилося на 20 відсотків і  складає 14,1 мільярда гривень. Понад 43 відсотки наших земляків проживають у селах.

Золоті медалі
Тому нарада на тему розвитку аграрної галузі та сільських територій, яка відбулася в обласному центрі, викликала значний суспільний резонанс. На ній спочатку йшлося про здобутки. Наша область посідає перше місце в державі з урожайності зернових, друге місце із кількості корів і третє за чисельністю ВРХ.
Відрадно також, що середньомісячна заробітна плата в аграрній галузі, проти минулого року, зросла у півтора рази і складає 5745 гривень. У деяких районах вона взагалі фантастична: у Деражнянському – 12977 гривень, у Новоушицькому – 11554 гривні, у Летичівському – 11489 гривень.
Заступник міністра аграрної політики і продовольства Віктор Шеремета вручив голові облдержадміністрації Вадиму Лозовому та директору профільного аграрного департаменту Хмельниччини Олегу Омелянюку золоті медалі за здобутки області в аграрній галузі.
Проблеми і резерви
Але на нараді більше йшлося про проблеми і резерви. Однією із найболючіших є закупівельна ціна на молоко. Вона викликана як об’єктивними, так і суб’єктивними обставинами.
Попри те, що річний надій на корову у нас становить без трьох кілограмів 6 тонн, на молоко впав попит. Російський ринок фактично закритий. Із 27 наявних молокопереробних підприємств постійно виготовляють продукцію лише 8. Решта припинила свою діяльність, чи у кращому випадку працюють під конкретне замовлення, або заготовляють сировину для своїх материнських корпорацій.
Селяни загнані в глухий кут. У них немає іншого виходу, як гуртуватися у кооперативи. Йти на певні затрати, в надії, що вони окупляться завдяки підвищенню якості молока. В області виникли такі об’єднання у Білогірському, Ізяславському, Красилівському та Полонському районах. Проводиться організаційна робота зі створення ще чотирьох.
Як наголосив у змістовній доповіді з цього питання перший заступник голови облдержадміністрації Володимир Кальніченко: «Саме тут і необхідна допомога органів державної влади та місцевого самоврядування».
На його переконання подальше створення обслуговуючих кооперативів дасть змогу захистити інтереси дрібних сільськогосподарських товаровиробників та домогосподарств. Як це відбудеться?  Шляхом розв’язання  проблем переробки та збуту сільськогосподарської продукції, постачання мінеральних добрив, насіння, сільгосптехніки та технічного обслуговування.
Потрібно гуртуватися
Досвідом роботи такого кооперативу у селі Сивки Білогірського району поділився його голова Анатолій Лобода.
Не менш важливою для селян і області є проблема переробки овочів, фруктів та ягід. Вони рясно родять, а збувати нікуди. Колись на теренах Хмельниччини цим займалися 17 плодоконсервних заводів. Тепер лише один –  Сатанівський, яким уміло керує Володимир Гуменний.
Кооперативи могли би напряму реалізовувати урожай на ринках і в торговельних мережах, створювати заготівельні та переробні цехи.
Представник агрохолдингу «Мрія» Василь Мартюк розповів про кооперативи, створені з ініціативи цієї компанії.
Про те, з чого починати і на які вузлові питання звертати увагу, розказав декан економічного факультету Кам’янець-Подільського аграрно-технічного університету, професор Микола Місюк.
Його виступ красномовно називався «Кооперація як інструмент економічного зростання сільських територій». Мимоволі подумалося, а чому б організаторам наради його не видати окремою брошурою? Шановний доктор економічних наук навів цифри, які вразили присутніх. Оборот голландського кооперативу «Frisland» становить понад 8 мільярдів євро, а шведського «Arle Foods» — понад 6 мільярдів євро!

Від себе додам, що в Японії кооператив Zen-Non нараховує майже 5 мільйонів членів і має оборот близько 50 мільярдів доларів! Але українським селянам до цього поки що так далеко, як до цієї країни йти пішки. І то не з їх валебності.
Латифундії чи кооперативи?
У нашій державі не без підтримки влади утвердилася латиноамериканська модель аграрної галузі. З великими  латифундіями у сотні тисяч гектарів. Саме вони і правлять бал в законодавчих органах і регіонах. А тепер влада на місцях шукає вихід із цієї ситуації. Чим зайняти людей, куди дівати вирощене і як знизити ціни на продукти? А головне, як зняти соціальну напругу у дихаючих на ладан селах.
До слова в Європі, куди ніби-то обіцяють привести українців наші керманичі, діють обмеження на земельну власність: у Польщі – до 300 гектарів, у Франції – до 500, у Німеччині – до 2 гектарів в одні руки.
На запит в Інтернеті «латифундії в Європі» пошуковик видав інформацію про наявність таких тільки в Україні. Їх власники і менеджери здебільшого розглядають кооперативи, як сировинні придатки. Ну і, на мою думку, до пори до часу розбещують селян високими процентами виплат за паї. Аби ті не сушили собі мізки над тим, як господарювати на землі, і потім щоб їм не шкода було її продати за папірці.
Що з того вийде, поживемо-побачимо. В усякому разі на нараді тривоги з приводу такої перспективи, на жаль, не прозвучало.
Ще мене здивувало, чому не надали слово представникам облспоживспілки. Адже саме вона є заспівувачем кооперативного руху в нашій державі,  нагромадивши за 100 з лишком років унікальний досвід не тільки заготівлі, збуту і організації виробництва, а й розв’язання соціальних проблем та реалізації інфраструктурних проектів, підтримує приятельські та ділові стосунки із зарубіжними колегами. Має відповідні структури на місцях. Навіщо заново винаходити велосипед, коли поряд чекає вже апробований на вітчизняних теренах?