Двадцять сім років уже незалежності. Двадцять сім років самостверджуємося, набиваючи гулі й роблячи помилки, намагаємося йти вперед. Безмежно любимо свою Україну, багато разів зраджену (часто й нами самими), ворогами потоптану. Однак терплячу, яка свято вірить, що настане новий, кращий і світліший день.
Безглузде й принизливе запитання, яке любили ставити людям у перші роки після проголошення у 1991 році незалежності, що вона нам дала, мовляв? нині, слава Богу, уже не звучить. Та й формулювати питання треба по-іншому: що для кожного з нас означає незалежність? І для тих, хто виріс і жив у Радянському Союзі, і для тих, хто й не уявляє, що може бути по-іншому, ніж Українська незалежна держава.
Отже, двадцять сім літ минуло. Виросло ціле покоління, сформувалося, змужніло. Воно хоче — прагне! — працювати у рідній заможній державі, жити гідно, почуватися повноправно скрізь і всюди. Як нам живеться, рідні мої? Кого любимо, що цінуємо, на що сподіваємося? Що для кожного з нас означає незалежність своєї країни, річницю якої відзначатимемо завтра?
Наталя ФІНАГЕЄВА, головний лікар Новоушицького районного центру первинної медико-санітарної допомоги:
— Незалежність для мене — це, насамперед, можливість творити власну гідну історію, продовжуючи славні традиції наших предків. Це можливість вивчити справжню, правдиву історію минулих віків, не спотворену на догоду чужим державам. Це можливість змінювати життя на краще, щоб не соромно було своїм дітям й онукам дивитися згодом в очі. Треба закачувати рукави й працювати, не чекаючи манни небесної. Інакше нічого не досягнемо. А потім нащадки запитають: що ви зробили? Чому мовчали чи сиділи, склавши руки? Ось, власне, наша місія. Бо незалежність творимо ми самі.
Валентина БАЗИЛЮК, голова відокремленого підрозділу громадської організації “Дія” у Хмельницькій області:
— Жити в могутній українській державі й не залежати ні від кого, лиш від Бога й народу України! Ось моє розуміння незалежності. Бути вільним: у думках, у словах. Мати чітку позицію, не боятися її висловлювати. Позбудьмося страху, не будьмо кріпаками! Бо кожен каже, от зробив би щось, та боюся. Перестаньмо боятися, де наша гідність?
Знаєте, у 1991-му незалежність нам далася дуже легко, ніби її на рушнику нам подали. Але так справжньої свободи не буде. Тому й нині здобуваємо ми її у бою, великою кров’ю, втратами наших захисників на сході. Кожен з нас має честь боронити рідну землю, але не кожен може впоратися з цією місією. На мою думку, особливу увагу треба приділити добровольчим батальйонам, які вміють і хочуть це робити. Дати їм гідну зарплату, спорядження, подбати про соціальний захист їхніх сімей. Взагалі, захисник нашої держави повинен відчувати постійну підтримку з боку держави, на те він і її захисник.
Тетяна КИРИЧУК, економіст:
— У 1991-му мені було 30 років, тому я не з чужих слів знаю життя у Союзі. Добре пам’ятаю ейфорію після проголошення незалежності нашої держави. Моїй доньці важко було зрозуміти, чому кожного разу, коли я чула, як у її школі перед уроками звучить Гімн України, у мене наверталися сльози на очі. Так, гімн, казала вона, а що, він повинен бути іншим?..
І в цьому, певно, найбільше щастя, що хоч діти наші зростали й зростають в українській державі, розмовляють рідною мовою, не вивчають неправдиву історію.
Але пече інше: цілих двадцять сім років ми не бачимо економічного зростання. Народ все більше зубожіє. І мені через півроку — на заслужений, так би мовити, відпочинок. З жахом думаю про це. Бо на ті злиденні копійки, які називатимуться моєю пенсією, прожити неможливо. І з кожним роком усе гірше. А можновладці, у той же час, здається, і проковтнути скоро не зможуть те, що отримують незаконним шляхом. І кого тепер звинувачувати? Не прийшов же до нас хтось чужий й обдирає, мов липку. Свої, українці... Атож, пишаймося, що наші мільйонери й мільярдери українською мовою розмовляють. Бач, яких висот досягли!
Я безмежно рада, що Україна, яку люблю до нестями, нині вільна. Буду ще більш щасливою, коли моя дитина не шукатиме роботу за кордоном для того, аби отримувати гідну зарплату. Я хочу, аби вона жила й працювала на рідній землі. Вона цього теж хоче. Принаймні, поки що...
Михайло ТВЕРДОХЛІБ, волонтер громадської організації “Дія”:
— Наша незалежність — це, насамперед, пам’ять про минулі покоління, які поклали свої сили й життя для того, щоб Україна зберегла свою ідентичність. Століттями нищили нашу мову, насильно нас русифікували, але ми вистояли, мова наша збереглася! Пісні, думи, перекази, уся народна творчість — то наше життя, наша мова, наш геничний код. Без мови ми ніхто. І нас таки не змогли знищити. І не зможуть. Тож мусимо берегти те, що нині маємо. І працювати, щоб країна була заможною. Щоб наші діти й онуки нами пишалися, а не шукали порятунку у чужих світах.
Наталія КОХАН, вчитель Віньковецького НВК, волонтер:
— Що для мене незалежність? Це — невтручання у внутрішні справи моєї країни, коли вона сама вирішує, яким шляхом їй іти. Коли ніхто не зазіхає на її кордон і не позбавляє життя її громадян. Це — свобода вибору — як для країни, так і для кожної людини зокрема. Це — єдність і зв’язок поколінь, які віками виборювали нашу незалежність і продовжують відстоювати її зараз. Це — патріотизм на всіх рівнях, повага до всього українського. Незалежність можна зберегти, коли більшість з нас буде ставити запитання не “що держава зробила для нас?”, а “що я зробив для держави?”...
Спасибі усім, хто висловив свої думки. Спасибі усім, хто любить свою державу, хто прагне, аби життя у ній ставало кращим. Хочеться, щоб так само, по-справжньому, дбала про нашу Україну і влада, щоб їй боліли людські проблеми, як самій собі. Може, тоді, життя наше поліпшиться?
З Днем незалежності, рідна державо!
Gismeteo 
