Відразу зауважу, що автором заголовка до цього матеріалу, власне, є автор листа, Микола Тимофієв із Ярмолинець, учасник бойових дій, член районної ради ветеранів. І, як на мене, точнішого і вдалішого заголовка тут годі й придумати. Отже, про що лист? Цитуємо:
“Шановна редакціє! Мені не так давно довелося безпосередньо зіткнутися з процедурою поховання померлих — з моменту смерті до самого похорону. Я, звичайно, не хочу ганьбити депутатів, які голосують за певні закони, а потім не знають як чи не хочуть їх скасовувати. Але ж ці закони неприйнятні для простого трудового народу! Чи депутати не розуміють цього, чи просто каламутять ситуацію в країні, бо їм так вигідно?
Отже, про процедуру поховання. Точніше, про необхідність проведення розтину для покійників віком до 60 років. Із двох районів — Віньковецького та Ярмолинецького (інколи, ще й з третього, Дунаєвецького) — привозять небіжчиків у Ярмолинецький морг (у народі — трупарня), де немає навіть холодильників для їх зберігання! А температура, згадаймо, ще донедавна була більше 20 градусів тепла! А якщо ще вище?!
Так-от, везуть ці бідні тіла до моргу, за 50-60 кілометрів. Але для того, щоб зробити розтин, потрібно майже цілий день потратити, аби отримати дозвіл. Початок — у міліції. Слідчий спочатку йде на нараду, яка триває 15-20 хвилин, після чого в нього є свої невідкладні робочі справи. Потім, нарешті, він іде в суд, а суддя теж, виявляється, перебуває на судовому засіданні... Отримавши судову ухвалу, добираєтеся знову до лікарні...
Це було в понеділок. У морзі — шість трупів. Одних привезли ще в суботу, інших, взагалі, у п’ятницю. Отже, четвертий день тіло мертвої людини просто лежить у приміщенні. За вікнами — спека. Можна уявити, в якому стані уже той померлий! Але ще в гіршому стані родичі померлого. У них стрес і від смерті близької людини, і від усвідомлення того, в якому жахливому стані її тіло без холодильника.
Ну-от, прийшли ви з ухвалою і далі чекаєте. Бо, як кажуть, війна війною, а обід за розкладом. Все, розтин зроблено! Але це ще не все: треба взяти у прокуратурі дозвіл на те, щоб забрати тіло з моргу знову додому. Так-от, лише о 17 годині у понеділок було забрано тіло.
А ще місяць чи два тому був випадок, коли в Ярмолинецький морг аж з Ломачинець Віньковецького району (відстань — 60 кілометрів) мусили доставляти тіло 55-річного чоловіка, вага якого була дуже велика. Та у селі нема уже чим вивезти небіжчика на кладовище! А тут ще бери й провадь у сусідній район! То ж навіть повантажити нема кому, одні старики позалишалися. А закон каже, що везти потрібно! То як у цій ситуації чинити: за таким нікчемним законом чи, може, по-людськи?
І при таких ситуаціях плачуть не тільки живі, плачуть і мертві. І взагалі, після поправки депутата Лозового, з березня цього року, певно, плакала в нашій державі не одна сотня, — ні, тисячі! — сімей...”
Микола Васильович, здається, висловив думку всіх українців. Швидше, стогін: від того, скільки насправді митарств доводиться проходити нині, аби забрати тіло померлої людини і нарешті поховати її по-людськи. Не в чорному мішку, як кажуть у народі, бо після кількаденного перебування у морзі, де немає навіть холодильної камери, самі розумієте, що з тілом коїться. Це дуже страшно, це важко сприйняти нам, живим, але ж у тому самому тілі починаються гнилісні зміни. І, самі розумієте, потім ховати померлого за нашими звичаями вже неможливо. Це додає ще більшого болю і страждань рідним і близьким...
Найперше, думаю, читачам потрібно пояснити суть так званої поправки Лозового. З 16 березня 2018 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до Господарського поцесуального кодексу України, Цивільного процесуального Кодексу України, адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”. Згідно з ним, за словами начальника Хмельницького обласного бюро судово-медичної експертизи Наталі Козицької, судово-медичний експерт може проводити розтин лише за ухвалою слідчого судді, яку на виконання надає слідчий у бюро судмедекспертизи згідно зі статтею 242 Кримінально-процесуального кодексу України. Внаслідок цього виникла масштабна проблема по Україні (подібно ситуації, описаній у листі). Судмедекспертам стало важче працювати, з’явилося більше незадоволення й претензій з боку родичів померлих. Трапляються випадки, коли тіло доставляють до моргу вночі, і вже зранку можна оформляти всі дозвільні документи, однак процедура ця триває, як правило, довго, і аж у кінці робочого дня (17 годині) нарешті вони готові. Тож судмедексперт змушений проводити розтин уже у свій позаробочий час. Враховуючи все це, керівники обласних установ бюро судмедекспертизи України забили на сполох, звернувшись за розв’язанням цієї проблеми до начальника Державної установи “Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України”. Більше того, у травні 2018 року судмедексперти — учасники конференції у місті Одесі — прийняли звернення до комітету з питань правової політики та правосуддя Верховної Ради. У ньому було зазначено усі проблемні питання й сформовано прохання сприяти у першочерговому та невідкладному розгляді законопроектів, які дали б змогу усунути вказані проблеми та унормувати організацію й проведення судово-медичних експертиз. На жаль, до цього часу змін до закону не внесено.
Але це, так би мовити, один бік медалі. Є, звісно ж, й інший. Незважаючи на будь-які поправки, однозначним залишається одне: в кожному морзі (чи лікарні) обов’язково повинні бути охолоджувальні камери. Вони, між іншим, колись, ще за радянських часів, таки були, зазначає Наталя Василівна. Нині більшість із них не працює. В області охолоджувальні камери є у Хмельницькому (їх тут найбільша кількість), у Шепетівці, Кам’янці-Подільському, по одній камері мають Красилів та Нетішин. І ось тут, дивним чином, виявилося, що й ця поправка, на яку всі нарікають, може відіграти позитивну роль, оскільки саме вона загострила ситуацію. Стало зрозуміло, що таки неприпустимими є випадки, коли тіла небіжчиків по 2-3 доби лежать при кімнатній (часто й набагато вищій!) температурі, приречено очікуючи, коли ж нарешті їх розітнуть...
Тим часом, каже Наталя Василівна, навіть, якщо тіло лежить у таких умовах протягом якихось 12 годин (приміром, із десятої вечора до десятої ранку), це теж неприпустимо. Питання про виділення коштів на придбання охолоджувальних камер вирішує сесія обласної ради. Заявку вже подано. Можливо, крига скресне, і депутати схвалять це рішення.
До речі, приєднатися до розв’язання цієї проблеми могли б також органи влади на місцях. Навіть, як кажуть, зробити це спільна, придбавши за кошти місцевих бюджетів одну камеру, до прикладу, на два райони.
Це дуже важливе питання. Питання совісті, моралі, відповідальності за мертвих, які у будь-якому випадку потребують шанобливого ставлення. Може, й цинічно, але пам’ятаймо: всі там будемо. І хтозна, в яких умовах доведеться нашому тілу дочікуватися поховання.
Я навіть знаю, що ви зараз думаєте: що вона, мовляв, уваги до мертвих добивається! Тут про живих ніхто не хоче думати! Абсолютно згодна — жити дуже складно. Але ми живі. І дбати про належні, гідні, умови захоронення померлих — наш обов’язок.
P. S. До речі, 18 вересня цього року Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект № 8336 “Про внесення змін у деякі законодавчі акти України стосовно посилення гарантій судового експерта і належного забезпечення судово-експертної діяльності”, який передбачає відміну обов’язкової санкції слідчого судді на проведення судової експертизи.