Мальовничий хутір Корчунок сто років тому пан Скибневський обрав для своєї резиденції. Потім у ній вісім десятиліть діяв інтернат для сиріт. Тепер його хтось облюбував із новоявлених магнатів. Так вважають місцеві жителі.
Дітей звідси давно відселили, хоч опікунами закладу зголосилися бути працівники МВС, тобто поліцейські. Будинки потребують капітального ремонту, розкішний парк перетворився на хащі, а територія не охороняється.
Справжнє роздолля для диких тварин, кажанів і щурів. Прикрий зразок ставлення до соціальних закладів і освітньої галузі.
Нетрі і пустка
Підходжу до одного із численних спортивних майданчиків. Тут колись вирували палкі баталії за призи і кубки. Тішилася невгамовна дітвора. Лунали вигуки переможців і оплески вболівальників. Тепер арена заросла горішником заввишки 5-6 метрів. Численні тренажери поряд іржавіють.
Та не тільки спортивними успіхами славився Корчунківський інтернат. Мені пощастило тут побувати 30 років тому. У приміщеннях і на території закладу імені Петра Панча панував ідеальний порядок. Довкола радували очі садок і городи, на яких вихователі і діти вирощували фрукти, ягоди, овочі елітних сортів. Вони мали для своїх потреб теплицю. Доглядали домашню птицю і кролів. Я сам бачив тут пухнастих гігантів порід «Білий велетень», «Новозеландська» і «Віденська голуба». По 10-12 кілограмів живої ваги кожен. Кому це все заважало? Хіба нетрі та пустка ліпші, ніж квітучий оазис і підсобне господарство?
На цьому місці і в цих приміщеннях можна було би зробити, бодай, табір відпочинку, пансіонат, або базу для підготовки новобранців, тренувальний центр, притулок для безхатченків, організувати комуну для людей, які потрапили у складні життєві обставини тощо.
Витурили без стусанів
Розмовляю із місцевою мешканкою Ларисою Зубарюк. Вона навчалася і виховувалася у цьому закладі, а потім після закінчення педучилища, повернулася сюди на роботу. Так прикипіла до інтернату серцем, що поселилася неподалік в одному із будинків для персоналу. Скаржиться, що людям не дозволяють приватизувати землю під ними. Живуть на правах інопланетян.
А й дійсно, навіщо тутешнім віддавати землю, якщо їх у майбутньому звідси мають витурити? Ні, не насильницькими методами. Для цього є інші «гуманні» способи. Завдяки їм дітей відселили, заклад закрили, а хутір Корчунок непомітно перетворився на резервацію.
Нікому не давали стусанів. Усе відбулося, як по нотах. Тепер ті, кому звідси подітися нікуди, мусять за життєво необхідними речами їздити за 20 кілометрів. Рано чи пізно і у них нерви здадуть. Проїзд туди-сюди – 40 гривень, а далі взагалі невідомо скільки коштуватиме.
Ось справжня ціна байок про «світові цінності», «цивілізаційний вибір», «євроінтеграцію» та інші популістські «заманухи» не на словах, а на ділі. Все насправді зводиться до двох констант – «земля» і «люди».
Пазли сходяться
Голова Розсошанської ОТГ Василь Дячок за досить короткий час заробив славу заповзятого і енергійного господаря. Люди хвалять його буквально за все: змусив орендарів чесно розраховуватися, дороги привів у порядок, відремонтував школи, облаштував цвинтарі… Всіх добрих справ і не перерахувати.
Тож добрався і до Корчунківського інтернату. Не зміг терпіти наруги, яку над закладом вчинили далекі від цього хутора посадовці. Звернувся від імені громади до депутатів обласної ради з проханням передати об’єкт з усіма приміщеннями і територією на баланс і під відповідальність Розсошанської ОТГ.
Однак депутати чомусь прийняли половинчате і нелогічне рішення: споруди і майно громаді віддати, а землю – ні.
Хто ж буде вкладати кошти у збереження і приведення до ладу колишнього інтернату, якщо земля під ними перебуватиме у невизначеному статусі? Який інвестор згодиться реалізовувати тут свій проект за таких непевних умов?
Комусь така невідповідність може видатися випадковою. Але я, з огляду на вже висловлену у цій статті інформацію про неможливість місцевих мешканців приватизувати землю під будинками, маю свою версію.
І то в контексті загального тренду, який на теренах Хмельниччини коїться з подібними закладами. То в епіцентрі скандалу опинявся дитячий табір у Головчинцях, то колишній інтернат у Кам’янці-Подільському «Славутинка», то ситуація із дитячим табором «Голубі Озера» на Славутчині, то інтернати у Соколівці і Вовковинцях.
Всі посадовці посилаються на брак фінансування і дітей. А от розумної альтернативи закриттю закладів не пропонують.
Розсошанська ОТГ обіцяє зберегти заклад і надати йому належного вигляду. Так їй не дають це зробити. Дивина, чи може сходяться пазли і вимальовується цілісна картина: колишні інтернати і табори перетворилися на ласу здобич новоявлених магнатів, які хочуть розташувати свої маєтки у мальовничих і обжитих раніше місцях.
Gismeteo 
