Напередодні та після новорічних свят ЗМІ традиційно наповнюються повідомленнями, в яких оцінюються політичні, економічні підсумки року, що минає, і пропонуються прогнози на перспективу.
Новостворений Подільський Інститут Регіонального Розвитку розвиває інформаційно-аналітичний проект, який ґрунтується на експертному прогнозуванні розвитку країни та подільського регіону.
Це потрібно нам сьогодні, щоб надати методичну допомогу усім тим, хто більше чи менше цікавиться політикою та економікою, а особливо тим, хто приймає рішення, які вплинуть на наше майбутнє.
Провівши аналіз процесів, що відбуваються в соціально-економічній та політичній сферах держави, можемо говорити про те, що рік 2018, що минає, це квіточки, справжня криза нас чекає в 2019 році у зв’язку з проведенням чергових виборів Президента України та Верховної Ради України.

Окрім того, ймовірний вплив на соціально-економічний стан України будуть мати форс-мажорні чинники агресивної політики Російської Федерації та військових дій на Донбасі.
Соціальні виплати в 2019 році, весняно-літнє підвищення цін на природний газ та електроенергію, нафтопродукти, воду, продукти харчування, медикаменти, пасажирські перевезення, а також тіньові кошти, які будуть «вкинуті» на виборчі кампанії, забезпечать новий виток інфляції.
Окрім того, у наступному році продовжаться такі негативні тенденції: повільні темпи відновлення економічної діяльності, високий рівень безробіття та посилення трудової міграції, низька частка заробітної плати у ВВП, низький рівень капіталізації ВВП і зниження частки кредитів серед джерел інвестицій, відсутність стимулів для активізації своєї діяльності економічних суб’єктів.
На сьогодні значно нижчим від інших країн і регіонів світу залишається рівень ВВП на одного жителя України, несуттєво перевищуючи середній рівень Африки: Україна — 8,8 тис. дол., Африка — 5,3 тис. дол., Європа — 36,3 тис. дол., Південна Америка — 15,7 тис. дол., Східна Європа — 24,5 тис. дол. За таких умов ринкові механізми повноцінно не працюють, а іноземні інвестори обходять стороною сферу виробництва для внутрішнього споживання.
Залишатиметься значним вплив проблеми девальвації гривні в 2014-2015 рр. на 300%, яка згенерувала масштабні структурні дисбаланси між різними секторами (галузями) та спричинила гігантський структурний шок для економіки.
Важким тягарем економіки у 2019 році залишатиметься державний борг, який і надалі буде тиснути на економічну активність, а його обслуговування та погашення у наступному році відволікатимуть колосальні державні ресурси.
За нашими оцінками, 13-15% видатків державного бюджету будуть витрачатися на виплату відсотків за державним боргом. Окремою проблемою залишаються суми боргових зобов’язань держави в розмірі 326 млрд. грн., які вона витратила протягом 2008-2017 рр. на порятунок банківської системи та компенсацію вкладникам збанкрутілих банків, що у сумі становить близько 17% ВВП.
Незважаючи на значний державний борг, у 2019 році дуже вірогідним є рефінансування держборгу. Проектом бюджету передбачається залучити 4,2 млрд. доларів зовнішнього фінансування, зокрема 3,5 млрд. дол. — від розміщення єврооблігацій. Однак у 2019 році можливість залучення приватного фінансування буде проблемною через погіршення кон’юнктури світового ринку капіталів і низького ступеня кредитоспроможності України. А без таких запозичень і без нової програми кредитної підтримки МВФ цілком реальною є загроза суверенного дефолту та валютної кризи.
Тому одним із негативних сценаріїв майбутньої кризи є можливий дефолт країни. Державний бюджет 2019 року — найскладніший за всю історію України, адже прийшов час віддавати борги десятирічної давності — 459 млрд. грн. Не зробимо цього — країна банкрут. У золотовалютних резервах НБУ всього лише 450 млрд. грн. А ще потрібно повернути 140 млрд. грн. боргів держкомпаній під гаранти Уряду. Економити доведеться на всіх бюджетних галузях.
Ключовим завданням для України, яка має значну територію і близько 35 млн. жителів, буде побудова диверсифікованої і потужної економіки, яка не лише має достатній експортний потенціал, а й формує місткий внутрішній ринок і забезпечує належний рівень доходів і зайнятості для працездатного населення країни. Але вирішення цих завдань, очевидно, відійде на другий план в умовах проведення виборчих кампаній.
Всі ці фактори автоматично роблять вітчизняну економіку більш вразливою. Вікно можливостей для проведення реформ, орієнтованих на зростання, напевне, закриється до кінця 2019 року. Ділові кола та інвестори в таких умовах не форсуватимуть розвиток виробництва та бізнесу — будуть чекати.
Натомість не можна зупинити реформу органів місцевого самоврядування-децентралізацію. Це вже ідея, в яку повірили люди, і вона повинна завершитися в 2019 році, щоб наступні місцеві вибори, які за планом мають відбутися в жовтні 2020 року, пройшли за новим адміністративно-територіальним устроєм.
Прогнозується, що в наступному році вимушено буде повернуте державне регулювання цін, скасоване в липні 2017 року, та знижено податок на додану вартість для продуктів харчування. А після завершення виборчих кампаній нас очікує запровадження продажу землі та податку на виведений капітал.
Наступною кризою, з якою країна входить у 2019 рік, є катастрофічна втрата людського потенціалу. Щорічно Україна втрачає 200 тис. чоловік — це населення одного обласного центру. На 63 народжених в нас приходиться 100 померлих. Для збереження українців Уряд не робить навіть необхідного мінімуму. За оцінками фахівців, наявного населення України залишилось 35 мільйонів — решта виїхала за кордон у пошуках кращої долі. Країна спустошена «попередниками» і її продовжують добивати «горе-реформатори»
У 2019 році політика може вийти на вулиці, виборцями будуть маніпулювати.
Багато наших людей інколи говорять, що не цікавляться політикою. Але це не означає, що політика не цікавиться ними.
Можна бути певним, що і Президент України, і переважна більшість народних депутатів України мають велике бажання бути переобраними. Тому наступний рік — це рік майбутніх союзів, переговорів, перемог і поразок, зрад і розчарувань та формування нових команд і нової парламентської коаліції.
Про свої президентські амбіції вже заявили біля 20 кандидатів. Цього разу їх буде чимало. Для одних — це мобілізація електорату перед парламентськими виборами 27 жовтня 2019 року. Для інших — технічних кандидатів, підзаробити і агітувати проти одного з лідерів.
Розпочалася гра в рейтинги. Окремі лідери виборчої гонки дуже рано стартували. Ми прогнозуємо падіння рейтингів таких кандидатів — у виборців настане пропагандистська втома. Нею перегодували виборця.
Прогнозується, що наступний рік не тільки посилить існуючі ризики, але й примусить фаворитів політичної гонки пройти тест на патріотизм і наявність державного мислення. Якщо вони не пройдуть його, то наша країна ризикує зіткнутися із загрозою втрати територіальної цілісності. Вже сьогодні видно, що окремі кандидати не гребують популізмом, імітують бурхливу діяльність, за якою приховують подвійні стандарти.
Якщо поцікавитися в українців, у чому причина того, що так погано живемо, то з-поміж цілої низки факторів буде кілька найпоширеніших. І це олігархи. Вони культивують корупцію, обмежують конкуренцію, зомбують людей через власні ЗМІ, купують партії, депутатів. Це мало не земне втілення абсолютного зла. Протягом найближчих років олігархи почнуть втрачати свій вплив. Олігархат надломлений економічно, судовими позовами, кримінальними провадженнями як в Україні, так і за її межами. Але щоб його усунути повністю, потрібно міняти систему.
Прогнозується, що діючий Уряд України на період виборчої кампанії не зміниться, хоча і матиме дуже низький рівень підтримки в суспільстві.
Верховна Рада України демонструватиме подальшу деградацію у роботі. Виникнуть протиріччя між партнерами діючої коаліції. Зростатиме критика правлячої влади та словесна і популістична активність так званих «захисників народу». Активізуються позапарламентські партії. Передусім мова йде про націоналістів і соціалістів. Почнуть створюватися нові проекти під вибори. Суспільне розчарування і недовіра до політиків зросте.
Якщо влада не накоїть якихось дурниць, вона навіть може сподіватися на переобрання, частково.
На нашу думку, можливі три імовірні варіанти розвитку подій:
•    керована дестабілізація
•    некерована дестабілізація
•    стабільність
Істотно зросте активність опозиційних сил. Можливі акції протесту через невиплати заробітної плати, пенсій і «божевільних платіжок» за житлово-комунальні послуги.
В залежності від результатів виборів можливий третій Майдан. Але він буде під владою і напевно некерованим, якщо не буде досягнуто громадянського договору.
В суспільстві назріває соціальна заздрість та бажання покарати за корумпованість влади, несправедливість і різке розшарування верств населення.
Кожен свідомий українець ставить собі запитання: «Україна хоче бути державою чи Україна хоче здаватися державою?»
Тому що Україна не бідна, а обкрадена держава. Вона погано керована, а тому опинилася за рівнем добробуту на останньому місці в Європі.
Причина на поверхні — українська еліта мислить категоріями: вкрасти, відібрати, наїхати, надути, підкупити...
Це совкова культура, кризова, безперспективна! І безнадійна!
Один із лідерів ООН сказав пророчі слова, звертаючись до керівництва України: «Україні немає сенсу боротися за тіло Держави, в т. ч. на Донбасі, якщо вона загубить свою душу через корупцію».
Відчувається різке зниження інтелектуального рівня політиків. Як влучно сказав відомий український журналіст Сергій Рахманін: «В Україні дуже швидко розбагатіло хамство та стрімко піднялася сірість».
Найбільша проблема наших політиків — це проблема соціальної чесності. Фальшиві, брехливі гасла погублять країну.
Розбалансованість державного управління шкодить розвитку економіки.
Давайте скажемо відверто — держава перебуває на стадії інституційного розвалу. Маємо змінити всю чинну модель владних інститутів.
Скільки часу наші державотворці ще можуть шукати здоровий глузд у власних діях? Адже суспільство вже втратило логічний ланцюжок інтриг, атак і контратак владних антагоністів. Виборці втрачають свою громадянську позицію, заплутавшись в суспільних зрадах політиків — одне одного і своїх попередніх позицій. Але вони не прощають зради передвиборчим лозунгам. Одні політичні партії це вже відчули, інші отримали останнє попередження.
Відсутній консенсус політичних партій, а тому нас чекає протистояння, яке пройде за сценарієм «стінка на стінку». Це буде боротьба не за ідеї, а боротьба інтриг і компроматів.
Завдання на цих виборах надскладне — як до влади привести нову грамотну еліту? Щоб побудувати європейську, сервісну Україну.
Коріння проблеми у нас самих, в розумовому і моральному стані української нації. Розрив між мислячими українцями і байдужими зростає.
Наш найзапекліший ворог — це наш світогляд, наша колективна безвідповідальність, комплекс меншовартості.
Пам’ятаймо, що німці не виграли свою країну в лотарею. Вони її збудували.
В наших виборців інертне мислення, а має бути свідоме. І вибір вони роблять емоційно. Цим і користуються політики, застосовуючи технологію збиття з пантелику виборців.
Важко любити свій народ, коли він сам себе не любить і добровільно хоче стати ніким, нічим і ніяким. Але і цьому є своє історичне виправдання.
Національний характер українця потребує модернізації. Треба культивувати розумних, інтелектуальних представників власного народу в усі органи влади. А то мужність є, а мудрість треба наростити. Ми повинні брати приклад з Ізраїля, де зуміли поєднати мілітаризм з інноваціями. І стали потужною військовою державою з розвинутою економікою.
Українцям не вистачає сильної мотивації, впевненості та терпіння в проведенні реформ. Не встигли запустити реформу, як ми її зразу ж клянемо. А іноді позитивний результат з’явиться лише через декілька років.
Отже, в Україні політичні процеси залишаються складними. Виборцям варто готуватися до нових серій запеклої політичної боротьби.
І як говорить народна мудрість: «Потрібно надіятися на краще, але планувати на гірше».