Зустрічі з очільниками Хмельниччини журналісти чекали давно. Ще з того часу, коли під загрозою самоліквідації, ЗМІ випровадили в самостійне плавання серед бурхливого моря абсолютної непередбачуваності. Ціни на папір, фарбу, друк і доставку зростають, Центральний офіс Укрпошти займається шантажем. Влада робить вигляд, що не помічає цього гармидеру.
Важко знайти посадовців, які передплачують і читають найпопулярніші в області видання, дивляться телевізор або слухають радіо. Про реагування представників влади на резонансні публікації взагалі годі говорити.

ЗМІ і вередлива принцеса
Фактично це означає не що інше, як знищення ЗМІ під популістськими гаслами «європейського вибору». Розвитком демократії тут і близько не пахне.
Замість того, аби підтримати ЗМІ, як це відбувається у цивілізованих країнах, у нас насаджують ідею-фікс розвитку інтернет-ресурсів. Для тих, хто не в курсі, поясню що і до чого популярно.
Перше — розвиток інтернету означає великі грошові потоки. Провайдерські мережі будуть видавати на-гора енні суми, які зникатимуть у чиїхось бездонних кишенях.
Друге — таким «ноу-хау» неодмінно скористаються недруги України, і противники влади, бо за незначні кошти зможуть організувати тотальну інформаційну інтервенцію, що вже і відбувається. У них для цього є і структури і спеціалісти.
На відміну від нашого «МінСтеця» ті працюватимуть не під оком опосередкованої цензури, а по «бєспрєдєлу». В нинішньому дискурсі нагнітання негативних емоцій у них непогані шанси на дискредитацію української влади і дестабілізацію в нашій державі.
Третє — можновладці наполегливо девальвують значення правди та істини. Зловживаючи службовим становищем і лобійованими законами, вони будь-якою ціною прагнуть потрапити на шпальти та ефір з різним піар-мотлохом, чим підривають довіру до публічного слова.
Це в свою чергу тиражує безвідповідальність. Якщо публікація в газеті є документом, то балаканина в інтернеті не вимагає доказовості. Хочеш вір, а хочеш – ні. Мірилом майстерності журналістів поступово стають «джинса» і «фейк». З кривдою неможливо боротися, не маючи альтернативних інструментів і не будучи самому чесним.
І останнє. Ліквідуючи традиційні ЗМІ. В опосередкований спосіб, влада заохочує розповсюдження чуток, домислів і вигадок, а також самвидав без реквізитів.
Уся ця фантасмагорична веремія нагадує боротьбу вередливої принцеси з дзеркалом. Замість того, щоб працювати над власним образом, вона намагається поліпшити своє відображення, а в разі невдоволення, розбити його на скельця, забуваючи, що об них можна боляче поранитися.
Кого що непокоїть
Зустріч із головою обл- держадміністрації Вадимом Лозовим відбулася в дещо іншому форматі, ніж очікувалося. Очільник вирішив презентувати ініціативу з приводу подальшого розвитку Хмельниччини.
Для ознайомлення було представлено три документи: напрямки перспективного розвитку Хмельниччини, карта-схема і анкета для пропозицій. Усі націлені у майбутнє аж до 2021 року включно. Гарно оформлені і віддруковані на якісному папері.
Як розповів Вадим Миколайович до них включено 700 із 1500 запропонованих об’єктів. За його словами це зроблено для того, аби люди знали як змінюватимуться громади і куди підуть зароблені кошти. Він пообіцяв, що цих точок прикладання зусиль буде більше. І закликав подолян до створення «банку ідей»: «Ми би дуже хотіли і дуже запрошуємо усіх до цієї роботи. Ми би не хотіли, аби виявилися люди, які стоять осторонь тих проблем, які є на їхній території. Бо це яскравий прояв демократії, коли люди самі визначають і обирають свій шлях».
Я вирішив не гаяти часу і відгукнувся першим, запропонувавши включити в «Напрямки перспективного розвитку» програму підтримки ЗМІ. Передусім, тому що нещодавно в Конституції України записано про європейський вибір. В тих державах, до яких ми хочемо приєднатися, існує демократія. А вона неможлива без свободи слова, запорукою якої є незалежні ЗМІ і турбота про захист журналістів. Вони виконують таку ж функцію по відношенню до суспільного організму, як лікарі до окремо взятої людини. В Європі всіляко підтримують засоби інформації. У нас же мої колеги ледь виживають у надзвичайно складних економічних, організаційних та політичних умовах.
Журналісти «Подільських вістей» третій рік мерзнуть у приміщенні, яке є власністю обласної ради. Соромно, але, люби Боже правду, — у центрі Хмельницького маємо замерзлу Шепетівку. Колектив редакції став заручником сусідів-боржників видавництва “Поділля”, яке знищило свої тепломережі, через які редакція отримувала міське тепло. Під дахом сусіда процвітає тіньовий бізнес, який прикриває столичне керівництво. Через холод співробітники “Подільських вістей” масово хворіють, з ладу виходить комп’ютерна техніка. І все це відбувається на очах обласного керівництва, до якого рясно летять наші чолобитні, які, даруйте, як глухому “добрий день”. Ми раз у раз нагадуємо, що саме “Подільські вісті” є найбільшим платником податків серед усіх видань України. Лише в минулому 2018 році сплатили майже півтора мільйона гривень до державної казни. І, погодьтеся, редакція не завод, не ковбасня, не кондитерська фабрика, а виробник ідеологічної продукції. Тут лише одне можна сказати: за що нам така кара Божа?
А за те, шо редакція понад 30 років доглядала за приміщеннями і здійснювала тут поточні ремонти, їй надали статус «квартиранта» до пори до часу.
Незалежних ЗМІ немає на Папуа Нова Гвінея, Вогняній Землі та ще в декількох глухих закапелках. Але там не заявляють про інтеграцію в Європу.
Підтримка ЗМІ сьогодні перекладена на незаможні верстви людей, які стоять перед складною дилемою: купити газету чи півбуханки хліба. Колись це співвідношення становило один до восьми і видання були прибутковими, а сьогодні один до двох і газети збиткові. Після цього нам ще цинічно розповідають байки про самостійне виживання.
До речі, в інших областях, наприклад Вінницькій, Одеській, Харківській, Дніпропетровській та Закарпатській такі програми існують. А в Хмельницькій, попри те, що це питання порушується роками, за її розроблення ще не бралися і братися не бажають чи то зумисно не хочуть. Хоча така програма успішно діяла навіть при тих, кого нинішні демагоги називають «злочинною бандою». Хіба наша область серед найгірших і найбідніших?
І насамкінець таке. Український народ і його пресу зробили злиднями, кинувши у безодню тотальної бідності, з якою збираються боротися ті, хто зробив це. Небувалий цинізм і зухвалість!
А втім, як же очільники збираються розповідати людям про свої плани, проблеми і здобутки, а також спілкуватися з громадою, якщо ЗМІ припинять своє існування? Ось заковика для новоспечених «демократів» і в невизначеній перспективі «європейців».