Друк
Категорія: Політика
Перегляди: 280

Редакційна пошта повниться листами. Відрадно, що читачі діляться з нами сокровенним, проте, на жаль, більшість пишуть на теми болючі. Багато подолян нарікають на медицину, що стала для пересічного громадянина зовсім недосяжною. Дехто скрушно міркує, що обробляти землю і утримувати худібку дуже дорого, доволі невигідно. Чимало незадоволених безвихідними закордонними заробітками рідних, які призводять до руйнування родин. Вистачає останнього тижня і так би мовити післявиборних думок.

«Швидше б уже відбувся другий тур виборів», — міркує Василь Пташник з Білогірщини, — бо скоро українці так між собою розсваряться, що не тільки друзів — родичів не залишиться. Перед першим туром так усе мирно було, тішилися всі, що демократичні у нас вибори, що багато кандидатів. А як результати його оприлюднили, ох і почалося! Щодень у нас із сусідами дебати. Та що там сусіди, в мене внуки були нерозлийвода, а зараз так сперечаються: один проти Порошенка, запевняє, що його політика спрямована на свідомий геноцид нації, що за п’ять років, мовляв, лише обіцянки; другий — проти Зеленського, бо, переконаний, клоун не може гідно представити країну на міжнародній арені, та й верховний головнокомандувач з нього, мовляв, ніякий. Я їм кажу: діти, жоден з них про ваше існування й не дізнається, а ви ворогами станете, не гоже. Вони ж відповідають: «Не в прізвищах справа, ми за Україну. Україну треба нащадкам залишити, тому думати варто». От йди знай, як бути».
«У мене син квартиру в обласному центрі купив, — пише Василь Мудрик. — Ось уже кілька виборів підряд приносять за адресою дітей запрошення ще й на колишніх власників квартири. Нині покійних. Пробували діти на виборчій дільниці цю помилку виправити, там сказали: до суду звертатися. Але я не про це, анекдот з цього приводу розповісти хотів. Приходить старенький на виборчу дільницю й питає: — Сину, а Марія Іваненко вже проголосувала?
Той дивиться у папери й відповідає: — Так, а що? — Дружина то моя. Уже п’ятнадцять літ, як померла, лише на вибори приходить. А я от ніяк зустрітися з нею не можу».
«Можливо, й не на такий результат сподівалися українці, але ж, люди, добрі, ніхто за вас не голосував, — констатує Наталя Кметь із Теофіпольщини. — Стільки бруду ллють нині українці одне на одного, суперники між собою так не сваряться. То хіба так можна: обзиваємо одне одного дебілами і порохоботами, звинувачуємо в тупості, недалекоглядності, невігластві, нелюбові до України. Хіба це вихід? Хіба ведеться так між людьми».
«От як його тепер вчинити? — запитує Петро Харків. — Не голосував я за діючого гаранта, бо не побачив за п’ять років обіцяного покращення життя, ну, окрім хіба, його статки в десятки разів збільшилися. Так, сотні тисяч робочих місць він створив, але ж мільйони українців у Польщі, Чехії й по світах. Війна продовжується. Комунальні нікому не під силу, армія жебраків стрімко зростає. Словом, що буду перераховувати, ви й самі все бачите. Не голосував я й за Зеленського. Ціную його, як актора, як коміка, але маю сумнів, що зможе стати достойним президентом такої славної країни, хоч і з такою складною долею. Я був переконаний, що Гриценко — саме той, хто нам потрібен, імпонували мені його програма і команда. А тепер? Може, дебати хоч щось прояснять».
«У мене внук пошкодив на фізкультурі ногу. Лікар сказав, що потрібно робити МРТ, — пише Євгенія Гречко. — Я стала перепитувати, наскільки то обов’язково, бо з грішми сутужно, донька моя померла від онкології, виховую дитину сама, з нинішніми комунальними й копійки не заощадиш. Він мені сказав, що є у нас і безкоштовне, в державних, а не приватних закладах, просто записатися треба. Подзвонила. Вислухали. Сказали, запишуть… на 9 серпня. Черги, мовляв, на безкоштовне МРТ. То в нас коліно, меніск, а в кого підозра на важку недугу, вони доживають до обстеження, не кажу вже про лікування? То це хіба не знищення нації? А сусідка мене запевняє: хто проти Порошенка, той проти України. Я, звісно, не за Зеленського (хоч ви прочитайте, яка в нього освіта, яка родина!), але запитати хочу: а сам Порошенко не проти України?».
«Доголосувалися. Вибрали. Віддали перевагу людині, котра дозволяла собі Україну повією обзивати, — пише Микола Баранецький. — Хай діючий президент і не всім до вподоби, проте, за обставин, що склалися, залишається голосувати саме нього, щоб хоч на міжнародній арені мудро Україну представляв, щоб не думали, що українці — клоуни».
«Зеленський, як на мене, став замість графи «Проти всіх», — припускає Марина Михель. — Люди проголосували проти корупції. Не за Зеленського, а проти тотальної корумпованої системи, яку не врятувала навіть ширма «віра-мова-армія». Тому годі вже ображати людей, звинувачуючи у невігластві та шукати руку кремля там, де її нема».
«Я вважаю, що за думку, відмінну від твоєї, ніхто не має права називати людину чи то дебітом, чи то порохоботом, — переконує Ганна Король. — А ми нині бачимо що? Пересварилися усі з усіма. Хай пошле нам Всевишній мудрості зробити правильний вибір, задля світлого майбутнього України».
Відомо, що розсварена нація — це поразка без бою. Єдина нація — запорука перемоги. Нам потрібна перемога, тож бережімо єдність і людські стосунки.