Надрукувати
Категорія: Політика
Перегляди: 933

Останнім часом громадськість та ЗМІ забили тривогу з приводу різкого скорочення чисельності громадян Україні сущих. Навіть за офіційними даними з 1993 року по 2019 рік нас поменшало на 10 мільйонів. Я поцікавився цифрами, тенденціями і показниками. І вималювалася досить неприваблива картина.

Рідна держава входить до світової п’ятірки тих, де населення скорочується найстрімкіше. Позаминулого року Україна посіла друге місце у світі за рівнем смертності після африканського Лесото. Цей показник склав у нас 14,4 на 1000 населення. За рівнем народжуваності ми на 172-му місці зі 193 держав. А ще ж є економічні біженці, які змушені рятуватися від злиднів.
Деякі політики називають цей процес прихованим геноцидом. Позаду нас лише теперішні Молдова та «євроінтегровані» Болгарія і Латвія. Тільки за 2017 рік нас поменшало на 198 тисяч, а за минулий рік цей показник зріс до 233 тисяч осіб.
Щодня у державі меншає на 700 громадян. Такі втрати бувають тільки під час епідемій чи активних бойових дій.
Усі розумні люди сприймають такий стан речей як небувалу національну трагедію.
Жнива скорботи
Дехто всупереч об’єктивним фактам і логіці посилається винятково на якісь природні чинники скорочення населення. Але таке базікання виглядає непереконливо. Наприклад, в Україні маємо державний Інститут демографії. Його співробітники не тільки аналізують причини і прогнозують наслідки, а й виробляють рекомендації. Існують відповідні аналітичні групи при міністерствах.
Зрештою, ООН зобов’язало керівників держав, бодай, раз на десять років переписувати населення. В Україні з цим зволікають з 2001-го.
Минулого року депутати Хмельницької обласної ради звернулися до Кабінету Міністрів з проханням порахувати усіх сущих і дослідити, як і в яких умовах громадяни виживають на наших благословенних теренах. Іншими словами — зробити демографічний аналіз. Ця вимога зухвало проігнорована. Однак приблизний облік «аборигенів» можна вести не тільки з допомогою статистиків зарплати, які затято стверджують, що нас 42 мільйони, а і з розрахунків споживання хліба, солі, цукру, олії та інших продуктів першої необхідності. У курортних містах, до прикладу, такими методиками послуговувалися завжди. Хоча б для того, аби знати, скільки влітку потрібно завозити борошна.
Минулого року народний депутат Вадим Рабинович, опираючись на дані міжнародних організацій та кількість споживання хліба, озвучив цифру 25 мільйонів громадян. Його ніхто не спростовує, хоч у відомствах для відстоювання честі мундира та інформування громадськості передбачені прес-служби. Цифру 25 мільйонів повторив і колишній голова Верховної Ради України Олександр Мороз.
Усе пізнається в порівнянні
Для розуміння ситуації важливо ознайомитися з фундаментальним дослідженням «Історична демографія України». У ньому з інтервалом 5-6 років показана позитивна динаміка зростання населення від 1945-го по 1989 роки. Навіть попри те, що з України заохочувався виїзд на Далекий Схід, крайню Північ, Сибір, Середню Азію і Прибалтику, населення виросло з 27,4 мільйона до 51,5 мільйона. Якби ця тенденція збереглася, то нас було би сьогодні понад 70 мільйонів! За різними джерелами, впродовж 25 років припинили своє існування майже тисяча населених пунктів. Деякі стоять пустками, а інші взагалі зняті з обліку. Після закриття ФАПів та неперспективних шкіл процес деградації тільки пришвидшиться. Передусім тому, що у селах немає постійної роботи. Як виживати без грошей? Люди тікають у міста, або за кордон.
За звітами зарубіжних поліцій і міграційних служб маємо такі дані: в Італії — 240 тисяч українців, в Іспанії — 100 тисяч, в Португалії — 44 тисячі, в Польщі — майже 500 тисяч, у Чехії — 163 тисячі, в Німеччині — 123 тисячі, в Словаччині — 55 тисяч, у Франції — 40 тисяч, в Росії — понад 2 мільйони.
Ці цифри вочевидь дуже і дуже занижені. Бо значно більша кількість наших земляків там є «гастарбайтерами». А точніше — наймитами. На сезонні роботи з України за кордон щороку виїжджає 9 мільйонів громадян! Чимало з них залишаються там у статусі нелегалів, хоч вітчизняні статистики зараховують їх до постійних мешканців України.
Президент Білорусі Олександр Лукашенко озвучив цифру біженців з Донбасу. Їх на обліку у цій країні — 150 тисяч. А голова Європейського конгресу українців Ярослава Хортяні, опираючись на зарубіжні дані, заявила, що з України виїхало 10-15 відсотків громадян.
Чи повернуться вони на Батьківщину, де ВВП за останні 5 років скоротився вдвічі, а гривня знецінилася в 3,5 раза, — питання риторичне. Навіть діючий президент визнав, що Україна нині одна з найбідніших країн Європи.
Вирок іноземних експертів ще більш суворий. За рейтингом Інституту Гелапа, наша держава входить до трійки найнещасніших країн світу. Після неї тільки Гаїті і Південний Судан.
Що потрібно для приросту населення? Ефективна економіка, робочі місця, високі зарплати, соціальні гарантії, реальна турбота держави про дітей, впевненість у майбутньому. Як на мене, то не народні депутати, які ухвалюють драконівські закони по тарифах і пенсіях, мають отримувати по 15-20 тисяч гривень зарплати, а багатодітні сім’ї та матері-одиначки. Але цього ніхто українцям навіть не обіцяє. Натомість їм забивають баки «чорним» піаром і сумнівними пропагандистськими нісенітницями.