Чи не вперше за останніх п‘ять років з часу початку реформи поліції цей правоохоронний орган опинився у центрі такого резонансного скандалу, причиною якого стало вогнепальне поранення в голову п‘ятирічного хлопчика у Переяславі-Хмельницькому, внаслідок якого він помер.

До загибелі призвели безвідповідальні дії двох поліцейських, котрі у неслужбовий час у житловому секторі(!!!), порушивши всі писані і неписані правила поводження з вогнепальною зброєю, влаштували стрільбу із невстановленої і незнайденої поки що зброї. І хоч їх і затримали, та по всій країні прокотилася хвиля стихійних протестів під приміщеннями поліційних органів, починаючи із Міністерства внутрішніх справ. А в Переяславі-Хмельницькому дійшло навіть до сутичок активістів з поліцією.
Під час цих акцій люди висловлюють своє обурення не лише діями переяславських поліцейських, але й загалом свавіллям, яке чиниться в поліції. Бо випадки порушення законів самими правоохоронцями, на жаль, не такі вже й рідкісні, зводячи нанівець усі зусилля з реформування Нацполіції і сподівання людей, що правоохоронці нарешті справді стануть правоохоронцями, а не правопорушниками у формі.
Причину цього небезпечного явища експерти вбачають у тому, що реформували тільки патрульну поліцію, а оперативний і слідчий сектори залишилися такими ж, як і були. Більше того, у свої посадові крісла повернулися навіть ті, хто свого часу був відсторонений, а на керівних посадах так і не з’явилися нові кадри.
На жаль, без суттєвих змін у Нацполіції такі випадки траплятимуться і надалі (достатньо згадати про вбивство Катерини Гандзюк). Бо доти, доки керівництво буде думати зовсім не про наведення порядку в органах правопорядку, не про зміцнення дисципліни, а про те, як уникнути люстрації чи переатестації, як призначити на посади «своїх», а не зберегти тих молодих і енергійних людей, які щиро повірили в реальність змін і одягли форму, аби втілювати їх в життя, ніхто не застрахований від поліцейської кулі, яка вбила дитину на Київщині.
У тіні цієї трагедії залишилося майже непоміченим ігнорування нардепами законопроекту про імпічмент Президента, який вони навіть не включили до порядку денного. Іншого результату й бути не могло, бо ж сам Володимир Зеленский протиставив себе всім депутатам, вважаючи «абсолютним злом» навіть тих, хто був готовий співпрацювати з ним не заради власної вигоди, а задля України. А таких молодих, але досвідчених політиків, набралося б чимало і вони вже й декларували так чи інакше свої наміри допомагати Президентові. І якими б не були результати позачергових виборів до Верховної Ради, але домовлятися з такими людьми однозначно доведеться. Бо не виходить сподіватися, що пропрезидентська партія, якої фактично ще немає, отримає від виборців стільки мандатів, що зможе сама сформувати уряд і приймати будь-які рішення. Та й ті «слуги народу», котрі потраплять у стіни парламенту, найімовірніше, будуть такою різношерстою, не згуртованою і не злагодженою командою, що і з ними потрібно буде постійно йти на компроміси.