Надрукувати
Категорія: Політика
Перегляди: 513

Черговій сесії Хмельницької обласної ради передувала протестна акція під стінами головної адміністративної будівлі Хмельниччини. Її ініціювали майже сто водіїв екстреної допомоги.
Доведених до відчаю людей можна зрозуміти. За каторжну роботу у три зміни без свят і з «плаваючими вихідними» вони отримують на руки трохи більше 3,5 тисячі гривень. Оклади настільки мізерні, що про них навіть соромно говорити — 2080 гривень.
Від «реформи», присланої з-за океану «великими білими братами» Уляни Супрун, потерпають не тільки туземні пацієнти, а й працівники медицини.

Куди зникатиме прибуток?
Прихований смисл «реформ» на наших теренах я зрозумів так: усе, що може дати прибуток в системі охорони здоров’я, — приватизувати. Аборигенів під виглядом страхової медицини перевести на фінансове самозабезпечення. Сімейних лікарів зробити легальними побирачами з хворих. А ФАПи і швидкі допомоги кинути напризволяще. Проблеми переадресувати на місцевий рівень.
До кінця 2019 року комунальні заклади охорони здоров’я — об’єкти спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області мають перейти у статус комунальних некомерційних підприємств.
Саме місцеві органи самоврядування будуть відповідати за матеріально-технічне забезпечення лікарень, зарплату медперсоналу та його кількість.
Зверну увагу на підміну термінів. «Заклад», яким лікарня була нещодавно, не передбачає отримання прибутку. А от «підприємство», як самостійний господарюючий статутний суб’єкт, «здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)». Таке юридичне визначення. Пом’якшуюче слово «некомерційне» має на меті замаскувати цей намір.
Цікаво було би знати, яку продукцію виготовлятимуть і на кому зароблятимуть медичні підприємства? Підозрюю, що вони чимало послуг зроблять платними і спонукатимуть пацієнтів до «добровільних» пожертв.
Зміна статусу на некомерційні, між іншим, передбачає уникнення оподаткування. Ну, а «директори» цих «підприємств» отримають можливість виводити прибуток через високі зарплати вузького кола осіб. Передусім, власні. Молодшому персоналу з того навряд чи щось урветься.
Проблему тимчасово вирішили
Всі, без винятку, свідки протестів і самі депутати зі співчуттям поставилися до справедливих вимог водіїв екстреної допомоги.
Потерпілі поводили себе коректно і не нагнітали емоцій. Те, що вони звернулися до найвищого законодавчого органу області, свідчить передусім про довіру до нього. Забігаючи наперед скажу, що у своїх сподіваннях водії не розчарувалися.
Людей чемно вислухали, запросили в адміністративний будинок і до сесійної зали, надали трибуну для виступів, включили їхнє питання під першим номером у порядок денний. Протестувальники переконалися, що народні обранці такі ж люди, як і вони.

Депутати одразу взяли на себе зобов’язання  не розходитися доти, доки його не вирішать.
Виступи окремих обранців, як то Віктора Бурлика та Івана Кирилюка, викликали схвальні оплески  як колег, так і протестувальників.
Медобори і Печерські пагорби
Терпляче, вузол за вузлом, депутати розплутували клубок. Заслухали представників департаментів фінансів і охорони здоров’я.
Обранці абсолютною більшістю голосів вирішили доручити їм до 1 липня поточного року наблизити медичну субвенцію з четвертого кварталу на перший. А у вересні на черговій сесії за рахунок бюджету ці асигнування поновити.
В ході обговорення депутати вийшли на узагальнення.
Найважливіше з них полягає в тому, що місцеві органи влади не можуть підмінити загальнодержавні. Адже ті формують внутрішню політику і пріоритети. В тому числі у галузі охорони здоров’я.
Як? Це вже інша справа. Публікації у ЗМІ з приводу корупції і безалаберності на Печерських пагорбах зашкалюють.
Не буду говорити про всі, а лише про наглядові ради державних підприємств. Типу НКРЕП, «Нафтогаз» і «Укрпошта», де теж виводять прибуток через високі зарплати. Там засідає чимало іноземних радників, користі від яких, як з лисого вовни. У тих, хто руйнує існуючий порядок речей, і невгамовно підвищує тарифи, зарплати просто захмарні.
Депутат Іван Гладуняк, який в ранзі голови бюджетної комісії традиційно скрупульозно ставиться до використання коштів, забив їм чудовий гол, запропонувавши сесії прийняти звернення з цього приводу до Кабміну і Верховної Ради. Його ухвалили абсолютною більшістю голосів!
Також депутати звернулися до Президента України, Верховної Ради і уряду з приводу розв’язання проблем оплати медичних працівників. Однак цей сміливий крок був потім перекреслений ухваленням рішення про переведення величезної кількості медичних закладів у статус некомерційних комунальних підприємств.
Тепер у відповідь на своє звернення обранці отримають роз’яснення уряду, що за цю проблему віднині відповідають вони самі на місцях. І таким чином переконаються, що потрапили у пастку.
Для висвітлення у ЗМІ немає грошей
Кілька слів про ще один казус. Напередодні сесії обласна рада вирішила не висвітлювати на сторінках «Подільських вістей» свою діяльність і не підписала угоду про співробітництво з нашою редакцією, зіславшися на брак коштів. Невже Хмельниччина є найзлиденнішою і найпроблемнішою областю України? Судячи із фінансово-економічних показників — це не так.
Пригадую бесіду з головою обласної ради Михайлом Загородним у стінах редакції кілька років тому. Його слова і розуміння журналістських проблем викликали ентузіазм у середовищі моїх колег. Михайло Васильович, як досвідчений виробничник,  збагнув нашу скруту, обіцяв підтримку, продемонстрував розуміння ролі ЗМІ для суспільства і держави.
«Ми давно не чули таких обнадійливих слів. Цей славний чоловік з приємним обличчям і відкритим поглядом нам допоможе», — переконували себе і мене колеги. І раптом таке фіаско.
Невже журналісти повинні подавати матеріальну допомогу органам влади, а не навпаки?
Приміром, у тій же Росії, про яку стільки балачок із різних трибун, в 2019 році на потреби ЗМІ виділено 110 мільярдів «рублєй». З них 40 — із місцевих бюджетів. В перекладі на гривні — це по 350 мільйонів на регіон. Тамтешні редакції мають й інші преференції. Серед них зокрема, публікації на платній основі документів органів місцевої влади. А також звітів про їхню роботу. Практикується і замовлення друкованим ЗМІ роз’яснювальних статей на актуальну проблематику.
Тому зарплата журналістів у деяких областях Росії сягає однієї тисячі  доларів, а у нашій менше 180 і є значно нижчою, ніж середня по Хмельниччині.
Працівники ЗМІ виконують у суспільстві таку ж функцію, як медики стосовно окремої людини. Вони теж виявляють і допомагають лікувати патологію, виїжджають за викликами. Подають екстрену допомогу там, де бездіяльні чиновники доводять ситуацію до інфаркту чи виразки.
Мені особливо прикро писати про небажання обласної ради укладати договір, бо я свідок, що депутати Хмельниччини таки займають патріотичну позицію. І було би правильно, щоб  виборці знали про їхню діяльність не з чуток, а зі шпальт незалежних громадсько-політичних ЗМІ, довіру до яких ті постійно підтверджують тиражем та передплатою.