Попри літо і надмірну зайнятість подолян на присадибних ділянках, біля живності й худоби, редакційна пошта багата на листи. Діляться з нами читачі радощами і печалями. Розповідають, як тішать онуки, котрі поприїздили на канікули; як владарюють спека, холод і дощі; як важко ґарується біля отих господарств; як за безцінь вимушені збувати свою продукцію. Діляться своїми роздумами щодо виборів.
«Моя поштова скринька останній місяць, як ніколи, вщент заповнена агітаційними газетами, буклетами, — пише Ірина Раєвська з Теофіпольщини. — І якість, скажу вам, добротна, зі світлин дивляться випещені обличчя. А що вже обіцяють! Аж 26 кандидатів у народні депутати України по нашому окрузі! І всі — «знають», «вміють», «вирішать». Хоч більшість з них — не прості «Івани», були при владі, дехто й народними обранцями. Проте знання оті чомусь у секреті тримали. Аж зараз, якщо виберуть, то і знаннями-досвідом поділяться, і схеми покращення добробуту українців розкриють-запровадять, і інвесторів приведуть, і робочі місця створять, й інфраструктуру розвинуть… А ось прохання простих краян з лікарськими вердиктами-діагнозами просто підшивають до тек: не відмовляють, але й коштами не спішать розкидатися, бо раптом не пройдуть. Хоча направду один їхній білборд вартує дорожче, ніж ті хворі просять. А він же не один. А намет, а агітатори, а друкована література… А ми горщики б’ємо між собою: кого вибрати, за ким краще буде?».
«Посварився з дітьми, бо я за одного, а вони за іншого рекомендують голосувати, — пише Микола Пашутинський з Чемеровеччини. — А дружина моя — мудра жінка, запевняє, що наше там точно не мелеться, що намащено там, у Раді тій, і шиком, і недоторканністю, і грішми неабиякими, та найголовніше — можливостями неймовірними. За ними й женуться, за принципом: мета виправдовує засоби. А ми, як не могли не те що лікуватися — обстежитися, так і не зможемо, як не могли харчуватися нормально, так і не будемо… Тож з перемогою вас, ті, кого ми вибрали. Дуже, звісно, хотілося б, аби та перемога була нашою, спільною, щоб справді принесла обіцяне покращення життя і щасливе завтра нашим дітям. Втім поживемо — побачимо, якщо, звісно, поживемо…».
«Мій сусід уже кілька років поспіль на заробітках, — пише Станіслава Купіль. — Три місяці у Польщі, місяць вдома. Недарма ж хизуються так звані «порохоботи», що створив Порошенко тисячі робочих місць, мовчать, що вони за кордоном. А в тій самій Польщі пропозиція перевищила попит, тож зарплатню щоразу зменшують, проте українського заробітчанина це не зупиняє. А направду, заробітчанин — це уже діагноз. Не хочу принизити заробітчан, але з їхніх розповідей межа відповідальності на нулю: встав зранку, поснідав, як робот, виконав чітко встановлений тобі обсяг роботи, повечеряв і все! Ти вільний! Ні тобі думати, що дітям приготувати, що купити, у що зодягнути, на збори піти, комуналку сплатити, крана полагодити, ремонт, бодай косметичний, зробити, до батьків з’їздити, допомогти, на кладовищі прибрати, кумів у лікарні провідати… А там — хоч закинув ногу на ногу й телевізор дивишся, хоч — з тимчасовим володарем/володаркою серця на прогулянку, хоч — пиво попиваєш. Приїздиш додому, а тут якісь обов’язки, якісь проблеми вилазять, а вони дратувати починають. Руйнуються сім’ї, безбатченками ростуть діти. Про який інститут сім’ї може йти мова?».
«Оце, аби вбити днями час в очікуванні автобуса, зайшла в обласному центрі в кілька магазинів. Але як ціни побачила, то ледь не знепритомніла, — пише Людмила Здоровик з Новоушиччини. — Шампанське 900 гривень! То це ж скільки мені треба здати молока за копійки, наґарувавшись біля корівки тієї, чи скільки треба здати картоплі, моркви, буряка, щоб шампанського, як біла людина, випити? А одразу навпроти магазину — дитина в інвалідному візочку з табличкою «Допоможіть зібрати на лікування». Ні! Людоньки, ми не деградуємо, ми вже давно деградували. Кажуть мудрі, що це тому така прірва, яка збільшується щогодини з арифметичною прогресією, між казково багатими і неймовірно бідними, що Україною досі керували ті, кому вона була байдужа, єдина ціль у кого була — набивати власні кишені в офшорах. А ще кажуть — з приходом нової влади все зміниться. Кардинально. Так хочеться вірити!».
Листів у нас ще дуже багато. Дякуємо, шановні дописувачі, за довіру. Друкуватимемо їх і надалі. Пишіть.
Gismeteo 
