Скажу чесно: я із задоволенням прослухала промову Президента України Володимира Зеленського на урочистих заходах з нагоди Дня незалежності України. Все було зворушливо й ностальгійно. Особливо імпонували слова Президента про омріяний ним день, коли в СМС-повідомленнях, якими починається його кожний ранок, буде нарешті сказано, що на фронті нуль втрат і нуль обстрілів. І це буде день, коли настане мир — найбільша сьогоднішня мрія кожного українця. І тому стиснулося серце у солодкому передчутті перемоги й мирного життя...

 Далі розпочалася Хода гідності. Усе було грандіозно, яскраво і креативно. Всюди панував білий колір, мабуть, як символ омріяного миру.
 Це не могло не подобатися. Адже ми абсолютно мирна нація і, звісно ж, не мілітаристська держава, тому цілком закономірно, що замість військової техніки в центрі Києва білими зграйками пурхали діти, символ нашого щасливого майбутнього...
 І все ж... Щось муляло у тому самому серці, яке так прагне миру. Ніяк не могла спекатися враження, що живемо, мабуть, у ситій та спокійній Швеції чи Данії, приміром. Там, де все нормально і нема війни
 Це муляння підсилилося, коли розпочався Марш захисників, у якому взяли участь воїни-ветерани російсько-української війни, їхні родичі, батьки загиблих, мешканці столиці. За приблизними підрахунками, на марш вийшли понад 20 тисяч людей. Він засвідчив, що наша земля має справжніх захисників, і що Україна для них не просто територія. На жаль, марш відбувся як альтернативний варіант святкування річниці Незалежності. І ось у цьому камінь спотикання. Бо виявляється, було два свята, не вдалося домогтися загального єднання.
 Як би там не було, але свій день народження наша держава відсвяткувала. І найбільше бажання її громадян — щоб наступного Дня незалежності була лише одна хода, мирна й спільна. Тобто, щоб закінчилася нарешті ця проклята війна, яка продовжує забирати життя наших синів і батьків. І щоб до захисників України утвердилося по-справжньому шанобливе й справедливе ставлення.
 Тому підписання Володимиром Зеленським Указу про відзначення 29 серпня Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, викликає певні сподівання на те, що про загиблих у нас не лише пам’ятатимуть, а й дбатимуть про їхні родини. Адже, чого гріха таїти, не такі уже й рідкісні випадки, коли діти і батьки загиблих не лише обійдені справжньою увагою, але ще й змушені роками безуспішно доказувати своє право на статус родини загиблого. І це теж дуже муляє.
Цей День пам’яті настав уже сьогодні. Згадаймо загиблих. Помолімося за їхні душі. Безмірно подякуймо за те, що, захищаючи нас, віддали своє життя за Україну.
 Сьогодні ж відкриється перша сесія Верховної Ради України дев’ятого скликання.Чого очікувати від парламенту, у якому абсолютна більшість місць (254 депутати) належить пропрезидентській фракції «Слуга народу»? Такої ж абсолютної єдності у діях і виважених рішеннях? Чи зверхньої більшовицької позиції стосовно тих, хто у меншості?
 Звичайно, хочеться вірити задекларованим запевненням, що будь-яка праця буде лише на благо народу, який прагне правди й покращення життя. Як думаєте, буде краще?
Це ще одне, що муляє у серці...