Здається, уже всі ми, українці, почнемо незабаром вільно розбиратися у тонкощах виборчого процесу в США. Адже, коли протягом кількох тижнів поспіль ти постійно слухаєш про гучний політичний скандал, який вибухнув після липневої телефонної розмови президентів України Володомира Зеленського та США Дональда Трампа, мимоволі вбираєш у себе не лише суть, а й подробиці. І знаєш, що вже розпочато процедуру імпічменту президента Трампа. І майже напам’ять знаєш висловлювання різноманітних експертів про те, що правильно сказав наш президент, а на чому, можливо, зробив не той наголос...

Втім, як би там не було, Україна справді мимоволі опинилася у самісінькому центрі цього скандалу. Однак, як вважають фахівці, хвилюватися нічого. Бо, зрештою, імпічмент загрожує не нашому президентові. Ось лише повсякчас треба дбати, аби відносини з такою могутньою державою, як Сполучені Штати, яка матеріально дуже відчутно підтримує Українську армію, залишалися стабільними й надійними.
До речі, про війну, яка вже п’ять років точиться на сході України. Буквально позавчора ввечері нашу державу сколихнула новина: Україна погодилася з формулою Штайнмайєра. Президент Володимир Зеленський провів екстрений брифінг, на якому підтвердив, що справді у Мінську відбулося засідання тристоронньої контактної групи. Дослівно: «...ми погоджуємо текст формули Штайнмайєра. Формула Штайнмайєра повинна бути імплементована в новий закон про особливий статус, якого ще немає». Саме згода України на застосування цієї формули дозволяє провести зустріч у нормандському форматі.
Нагадаємо, який зміст насправді закладено у формулу Штайнмаєра. По суті, це схема вирішення конфлікту на Донбасі, яка була запропонована ще у 2015 році. Перший пункт: Верховна Рада України повинна ухвалити закон про вибори на окупованих територіях. Другий: проведення місцевих виборів. Третій пункт: після закінчення виборів Донбасу надається тимчасово — до звіту місії ОБСЄ — особливий статус. І четвертий: коли місія ОБСЄ підтверджує, що вибори відбулися згідно з законодавством України, Донбас отримує особливий статус на постійній основі.
Відразу після повідомлення про схвалення формули Штайнмайєра, у Києві почалися акції протесту — на майдані Незалежності та під Офісом Президента. У них взяли участь представники «Європейської солідарності», «Голосу», «Свободи», «Національного корпусу», ветерани війни, волонтери. Усі вважають, що прийняття формули Штайнмайєра насправді є капітуляцією і здачею українських інтересів. Подібної думки дотримується і партія «Батьківщина», називаючи схвалення формули прямою загрозою національній безпеці та територіальній цілісності України.
Окрім цієї пекучої проблеми, є в нас ще інші, теж життєво важливі. Той самий ринок землі, який обіцяє влада, ось-ось повинен запрацювати. А точніше, після прийняття відповідного закону, з жовтня 2020 року. Скільки уже списів зламано в обговоренні цього питання! Одні обома руками за продаж, інші — категорично проти. Ось лише, думаю, абсолютно безземельним, мабуть, байдуже. Але ні, небайдуже, бо земля — це, зрештою, територія нашої держави, в якій ми з вами живемо. Чи не станеться з часом так, що тим, хто скупить наші землі, ніяких, так би мовити, аборигенів на ній потрібно не буде?
А поки що трішки інформації про той самий продаж найціннішого, що маємо. Вперше мораторій на продаж землі було запроваджено в 2001 році, а потім неодноразово продовжували востаннє до 2020 року. А 2 вересня 2019 року президент Зеленський видав розпорядження про підготовку законопроекту про ринок землі в Україні. Прем’єр-міністр Олексій Гончарук запевнив, що «купити державну і комунальну землю зможуть на публічних і прозорих торгах, щоб у будь-якої людини був рівний доступ до можливості купити земельну ділянку. Ми гарантуватимемо право тим, хто зараз орендує земельну ділянку, купити в першу чергу. Ми дуже не хочемо, щоб ті, хто зараз обробляє землю, втратили можливість обробляти її і надалі...»
Ще більше цього не хочуть, звісно, саме ті, хто обробляє землю. Обіцянка — справа хороша. Ось лише гіркий досвід нашої (навіть уже і новітньої) історії свідчить, що багато хороших намірів у кращому випадку так і залишалися намірами. А багато реформ, у тому числі, приміром, і реформа села, довели те саме село до глибокої прірви. Тому питання продажу землі не можна вирішувати просто одностайним (що нині стало правилом) натисканням на кнопки у Верховній Раді. Окремі політики вимагають проведення всенародного референдуму. І вони мають рацію. Мова ж бо йде про національне багатство, найбільше, яке ми з вами маємо. І це теж, по-моєму, питання національної безпеки. Бо чи зможе залишитися Україна житницею-годувальницею для прийдешніх поколінь?