За час існування Красилівської міської ОТГ сталися відчутні зміни фактично в кожному селі, що увійшло до громади. Взяти хоча б Заставки, куди ми вирішили завітати, аби пересвідчитись у тому, що почули в райцентрі. І найперше, що підтвердило позитив, – це добротна асфальтована дорога, якої раніше не було. Далі – більше. Але про все по порядку.
Біля будівлі сільської ради нас зустріла виконуюча обов'язки старости Надія Стасюк. Не встигли перезнайомитись, як вона з почуттям гордості почала розповідати про те, що встигли вже зробити за два роки. Саме стільки минуло часу, відтоді, як село за спільним бажанням влилося до складу Красилівської міської громади.
– Знаєте, ці два роки промайнули, ніби два дні, бо за щоденними клопотами і прагненням встигнути якнайбільше, часу не помічаєш.
– Тож зрозуміло, що ніхто не жалкує за минулим?..
– Ні, в жодному разі! Ми як на світ народилися (сміється – авт.). Звичайно, попервах люди (546 чоловік) вагалися, адже чутки різні ходили, ніхто толком нічого не знав.
Та після довгих дебатів, на сесії сільської ради прийняли остаточне рішення про приєднання до Красилівської міської громади. І скажу відверто (невдовзі це зрозуміли навіть песимісти): ми від такого кроку не лише не програли, а навпаки – виграли.
Що й казати, раніше з тим бюджетом, який був у сільській раді, не могли дозволити собі протягом багатьох років зробити те, що сьогодні зроблено за невеликий проміжок часу.
До прикладу, всі вулиці повністю освітлені, прокладено вісімсот метрів асфальтованої дороги, частково встановили пластикові вікна і двері у місцевому Будинку культури, обладнали електроопалення у бібліотеці, дбаємо про школу та дитячий садочок, надаємо матеріальну допомогу інвалідам, малозабезпеченим сім’ям та воїнам АТО.
– Надіє Миколаївно, як вирішується питання із виділенням коштів на потреби села? До вас ставляться з розумінням чи доводиться щось таки «вибивати»?
– Я вже казала, що до об’єднання, аби що-небудь зробити, бюджетних коштів не вистачало навіть на елементарне. А про ремонт свердловини чи якогось іншого об’єкта – не могли й думати. Ходили з простягнутою рукою до орендарів. А тепер кожне звернення про розв'язання нагальних проблем у селі: таких, як ремонт школи, дитячого садочка, Будинку культури і т. п. розглядається на бюджетній комісії міської громади, затверджується і приймається рішення про виділення коштів. Ставлення центру і голови ОТГ до нас справедливе.
– А як щодо благоустрою території?
– Тут також проблем не виникає. На базі Красилівської об’єднаної територіальної громади є комунальне підприємство, ЖЕК, водоканал. Тож у селі вдалося обгородити кладовище, регулярно і повністю вивозимо сміття з домогосподарств і робимо це за помірну плату – всього 7 гривень.
У нас є водогін, який потребує ремонту. Коли трапляються прориви води, то виїжджає бригада з водоканалу і усуває поломку. А надалі у спільних планах ОТГ і планах сільської ради – капітальний ремонт водогону. Варто зазначити, що в разі потреби спецтехнікою допомагають інвестори «Агропартнер № 1», «Світанок- Агро» та «Заставки-Агро».
Окрім того, в сільській раді є працівник від комунального підприємства, який обкошує траву, обрізає дерева, доглядає за територією. А навесні я пишу оголошення із закликом до всіх, аби прийшли, як колись казали, на толоку. Беру свого чоловіка Віктора, доньку Поліну, сходяться люди та й усім миром фарбуємо, білимо, косимо, висаджуємо квіти, дерева. Ніхто не залишається байдужим: кожному хочеться, щоб усе і скрізь було до ладу.
– Пані Надіє, як оцінюєте свій особистий внесок у розвиток села?
– Про це скажуть люди на наступних виборах, які уже не за горами. Тоді виставлять заслужену оцінку. Та як би там не було, мені не соромно дивитись їм в очі. Я роблю, що можу, бо вболіваю за наші рідні Заставки. Чимало вдалось реалізувати, а ще більше є ідей на перспективу.
Моя робота мені подобається: серед людей і для людей. Хотілося б і надалі працювати з досвідченим, професійним, принциповим, людяним керівником, якою є голова Красилівської ОТГ Ніла Василівна Островська. А як складеться – час покаже.
P.S. На прощання Надія Миколаївна запросила нас до місцевого Будинку культури, де ми зустрілися з директором цього закладу Ольгою Рудик та бібліотекарем Ларисою Андрощук.
Жінки жваво розповідали про позитивні зміни, зокрема й про те, що кількість читачів у бібліотеці, яка розташована на другому поверсі, значно побільшала – тепер їх аж 320! Приходять сюди і старі, й малі – усі, хто цікавиться друкованим словом. Окрім читання книг, у книгозбірні можна багато чим зайнятися: пограти в шахи чи шашки, лото, нарди.
Є чим похвалитися і пані Ользі. Адже на базі Будинку культури створено хор «Вербиченька», який тепер знають у всьому районі. Старовинні українські пісні у виконанні цього колективу зачаровують самобутністю та ліричною мелодійністю.
Плани в обох щодо бібліотеки та Будинку культури далекоглядні – виграти тендер для побудови ігрової кімнати, в якій будуть демонструвати фільми, ставити лялькові вистави. Тож побажаймо їм удачі, аби задумане було не лише мрією, а стало реальністю.
Gismeteo 
