...1 вересня 1939 року фашисти атакували польське місто Гданськ (ця дата вважається початком Другої світової війни), яке під назвою Данціг було приєднано до Східної Пруссії. Так безславно і принизливо закінчилася кількарічна політика «умиротворення» західними демократіями вождя Третього рейху Адольфа Гітлера. А перед Гданськом були Судети, коли, нагадаю, на догоду фюреру, європейські лідери віддали йому частину Чехії, був Мюнхенський договір як «гарантія» миру в Європі. Та дива не сталося: сприйнявши політику «умиротворення», як слабкість західних демократій, біснуватий фюрер після Гданська роздмухав полум’я війни спочатку на цілий континент, а потім і весь світ, після чого його стали прозивати Hitler-krig, себто — Гітлер-війна.
Кажуть, історія вчить, що вона — нічому і нікого не навчила. Сучасна історія — зайве тому свідчення. Не хочеться бути Кассандрою, та, як на мене, сьогодні в Україні ми і цілий світ є свідками певного історичного дежавю, себто — повторення (язик відмовляється вимовляти це слово — пе-ред-во-є-нно-го) періоду сорокових років минулого століття. Навіть у географічних назвах гарячих точок простежується певна схожість. Тоді були Судети, нині ж ми маємо Судак, точніше — Крим... Тоді була Мюнхенська «змова», яка так і не зупинила фашистів, нині маємо Мінську угоду, на яку теж наплювали рашисти. Початком війни став напад Гітлера на Гданськ — ключ до Балтики і дороги з рейху до Східної Прусії, як він сподівався. Нині маємо Маріуполь, який, на переконання Путіна, є його ключем до Азово-Чорноморського басейну і шляху з Російської Федерації в окупований «путлерівцями» Крим.
Історичну схожість цих двох міст які, волею долі, стали у грудні минулого року ще й побратимами, як на мене, видно й неозброєним оком: обидва міста — великі порти, обидва були і є високорозвинутими індустріальними центрами, в обох проживає, за даними «Вікіпедії» — по 460 тисяч чоловік насення.
До чорної суботи, 24 січня, перелік схожостей між Гданськом і Маріуполем на цьому вичерпувався, та о 9 годині 25 хвилин за київським часом, коли бойові розрахунки шести російських установок «Град» під Новоазовськом натиснули кнопки «Пуск» — усе змінилося. Маріуполь, як у свій час Гданськ, став містом, з якого може запалати на всенький світ війна. Третя світова. Тільки й різниці, що 1 вересня 1939 року фашистами в Гданську були атаковані польська пошта і невеликий гарнізон форту Вестерплатте, а під обстріл рашистів у Маріуполі потратили 60 житлових будинків, 4 школи і 3 дитсадки. Як мовиться — відчуйте різницю! Фашисти, яких ми справедливо вважаємо звірами в людській подобі, які в переважній більшості — й були такими, атакували вояків Війська Польського, тоді, як «вєжлівіє чєловєчки» Путіна, чи рашисти, як титулує їх цивілізований світ, взялися обстрілювати житлові квартали столиці українського При-
азов’я. Згідно з останнім повідомленням, 30 чоловік загинули (серед них — двоє дітей та військовослужбовець ЗСУ, наш земляк із села Ломачинці Віньковецького району, 22-річний Дмитро Миколайчук) і 102 отримали важкі поранення й контузії.
Як і у випадку з малайзійським «Боїнгом», терористи спочатку хвальковито заявили про обстріл Маріуполя, а, дізнавшись про трагічні наслідки своєї каїнової роботи, одразу ж включили «задню», заявивши, як і в попередньому випадку про те, що скоєне — справа рук, хунти і т. п. Так, іще й дим не розвіявся над руїнами будинків мікрорайону Східний, як лідер сепаратистів Олександр Захарченко заявив на мітингу в Донецьку (завдяки Інтернету, його заяву почув увесь світ): «Сьогодні почався наш наступ на Маріуполь. Дасть Бог, за кілька днів ми закриємо Дебальцівське кільце!». Слова очільника терористів були зустрінуті вигуками: «Ура!», «Молодці!» та, як не дивно — «Алілуя!». Радість терористів із приводу обстрілів мирного міста можна зрозуміти: бандити, вони і в Африці — бандити! Та як зрозуміти нездорове захоплення від цієї звістки простих донеччан, які самі нещодавно пережили трагедію від обстрілу терористами тролейбусної зупинки, де загинуло понад 10 мирних жителів, — зрозуміти не можу.
— Мікрорайон Східний обстріляли з території, підконтрольної бойовикам, — оглянувши руїни житлових будинків, заявили спостерігачі місії ОБСЄ. Більше того, вже виявлено і заарештовано корегувальника вогню російських «Градів», жителя Маріуполя, в минулому — працівника міліції Кірсанова на прізвисько Даїшник. Затриманий повідав, що наказ на обстріл міста віддав інший виходець із Маріуполя — Пономаренко, котрий входить до числа найближчого оточення одіозного лідера ДНР Захарченка. Якщо додати до цього перехоплені СБУ радіоперемовини екіпажів мінометів залпового вогню, висновок напрошується сам собою: кров невинного міста на совісті терористів і їхніх кремлівських покровителів.
— Політика умиротворення агресора породжує нові акти насилля! У суботу ввечері нарешті «прозрів» Голова Європейської Ради Дональд Туск. Годиною раніше МЗС Латвії, котра головує сьогодні в ЄС, заявило, що «через обстріл мирних жителів Маріуполя, Латвія ініціює скликання позачергового засідання Ради голів міністерств іноземних справ Євросоюзу».
— Справа честі кожної країни — визначити сьогодні своє ставлення до подій у Маріуполі! — заявив у Саудівській Аравії, де перебував на похоронах короля Абдалли, Президент Петро Порошенко.
До честі більшості країн, їхні очільники чітко й недвозначно визначили своє ставлення до подій у Маріуполі, заявивши: якби не підтримка терористів Росією і не пряме її втручання, конфлікт на Донбасі давно був би розв’язаний.
— Дедалі стає очевиднішим, що напад промосковських терористів на Маріуполь, цинічні й підлі дії супроти цивільного населення інших українських міст повністю підтверджують той факт, що Росія не зацікавлена в мирному врегулюванні конфлікту на Донбасі, — заявив Прем’єр-міністр Швеції Стефан Левен.
Із аналогічною заявою виступив Генсек ООН Пан Гі Мун.
— Безвибірковий обстріл житлових районів Маріуполя є порушенням міжнародного гуманітарного права, — заявив він.
І таких заяв на сьогодні десятки, якщо не сотні. Єдина країна, лідер якої відбувся мовчанкою з приводу розстрілу цивільного населення Маріуполя, стала, так-так — Росія.
— Нема ні заяви, ні осуду, ні співчуття. Ні-чо-го! — висловив своє щире здивування Міністр іноземних справ України Павло Клімкін з приводу «кремлівської мовчанки».
І це — щира правда. Реакції — нуль, якщо, правда, не вважати реакцією блокування представником Російської Федерації Віталієм Чуркіним спільної заяви Ради безпеки ООН, з якою виступила Великобританія. Зокрема, представник Москви наклав вето на пропозицію Лондона засудити заяву одного з лідерів «лугандонів» — Олександра Захарченка, який оголосив про початок наступу на Маріуполь, що означає одне: яструби війни в оточенні Путіна взяли гору над голубами миру. Пригадується, подібне сталося 66 років тому, коли оточення підштовхнуло Гітлера до захоплення Гданська і початку Другої світової. Чим це закінчилося для них, теж відомо — Нюрнберзьким трибуналом. Не сумніваюся, що подібний трибунал — у Гаазі, чекає із часом усіх тих, хто за вказівкою і потуранням Кремля водить сьогодні жертовний танок довкола українського Маріуполя.
Gismeteo 
