Шкода! Ой, як шкода, що цей заклик із простенької пісеньки гурту «Гринджоли» часів Помаранчевої революції так і залишився закликом, а не став життєвим принципом політиків всіх країн, у тому числі й України. Бо тоді не було б відчуття, що політка і брехня – це слова синоніми.
Здавалось би, смерть майже двох сотень людей в авіатрощі біля Тегерана мала б викликати співчуття і сум. Та де там! Владоможці Ірану, представників якого, хай і з паспортами різних держав, загинуло найбільше, мали б першими проявити хоч елементарну повагу до пам’яті покійних земляків. А натомість три дні вони розповсюджували різноманітні вигадки. Та й українське посольство в Ірані від них не далеко відстало, бо ще диміли обломки літака, коли на сайті цієї установи з’явилося повідомлення, що причиною катастрофи не можуть бути ні теракт, ні ракетна атака. Зрозуміло, що не з власної ініціативи і не без відома Києва зроблена така заява, що пізніше визнав і секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов. Слідом за ними представники аеропорту ім. Хомейні, з якого злетів в останній рейс авіалайнер МАУ, заявили на весь світ, що Боїнг розбився через… загорання двигуна. І почалося: інформагенції всього світу наввипередки з Інтернетсайтами кинулися тиражувати цю версію, навіть не замислившись: а звідки «інформатори» дізналися про пожежу на борту? І навіть коли міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф заявив, що пасажирський авіалайнер таки збили іранські військові, прийнявши його за «військову ціль», ніхто з тиражувальників не подумав вибачитися ні перед родичами загиблих, ні перед своїми читачами-глядачами, яких вони обдурили.
Наступною сторінкою цього фарсу на тлі трагедії стало твердження, що, мовляв, цивільний літак іранські пепеошники збили… «випадково» і «ненавмисно». Якби у прикордонній зоні з Іраком, американську військову базу на території якого напередодні обстріляли іранці, можна було б повірити. Та й то треба було дуже й дуже постаратися, щоб за швидкістю та площею відбиття сигналу локатора (чим вона більша, тим більша відмітка на екрані) не відрізнити цивільного літака від військової цілі. Але над столицею, у глибині країни?
У молодості мені довелося служити у військах протиповітряної оборони, і тому маю уявлення про те, як організована ця система. Так ось вже тоді (бо за 30 років військова техніка, напевно ж, зробила велетенський крок вперед) існував такий прилад, як індикатор кругового огляду. Він давав можливість бачити всю повітряну обстановку навколо і фіксувати, яка ціль (у військових все, що літає – цивільне чи військове, – то цілі!), куди прямує, на якій висоті, з якою швидкістю. За логікою підрозділ ППО мав би прикривати Тегеран і бути спрямованим на цілі, які прямують до столиці, а не від неї, як це було з літаком МАУ. А якщо так, то потрібно або ж бути суперснайперами, аби за чотири хвилини (а саме стільки тривав останній політ українського літака) розвернутися у протилежний бік, знайти і захопити ціль (яка прямувала дозволеним повітряним коридором!), отримати дозвіл на пуск ракети, випустити її і влучити, або ж заздалегідь розвернутися у бік столиці, й чекати у засідці.
І ось тут твердження про «помилку» набуває реалістичності, бо ж пепеошники тамтешні могли чекати чи український літак, виліт якого затримали на одну годину, чи якийсь інший, адже того ранку ще дев’ять бортів прямували з цього аеропорту тим же маршрутом. Але який саме і, найголовніше, чому, нам ніколи не дізнатися, незважаючи навіть на клятвені обіцянки нашого президента і канадського прем’єр-міністра, бо винним у трагедії вже визнало себе командування Корпусу вартових ісламської революції. Та чи можна довіряти будь-яким заявам іранського керівництва після тієї брехні, яку воно вперто відстоювало протягом трьох діб? Самі іранці, видно, знають більше про цю трагедію і свою владу, бо в Тегерані розпочалися антиурядові протести, основна вимога яких – покарати справжніх винуватців у катастрофі українського літака, а не призначених.
Та найбільше у цій трагічній історії вразили своїм цинізмом наші північно-східні сусіди. Вони влаштували в соціальних мережах справжній шовіністичний Інтернетшабаш з приводу авіакатастрофи і загибелі в ній українців. Споглядаючи таку дикунську поведінку, пригадалися слова Олександра Герцена з матеріалу, надрукованого в журналі «Колокол», про те, що його співвітчизники заражені «патріотичним сифілісом». Так він висловився 1863 року з приводу ставлення росіян до поляків, які підняли повстання проти імперської тиранії. Минуло більше півтори сотні років, а суспільство Росії так і залишилося зараженим цією хворобою.
Gismeteo 
