Однією з найбільш помітних та обговорюваних тем минулого тижня, безумовно, стали зарплати та премії наших міністрів, нардепів, інших представників вищого ешелону влади.

Ще ж бо не вивітрилися з голів електорату запевнення, що «справжні» слуги народу, про себе дбати не збираються, насамперед – вчителям дадуть по 4 тисячі доларів і працю медиків, інших професіоналів оплачуватимуть гідно.
І це так розчулило. Думка про те, що президент, як близький до народу Голобородько, їздитиме на велосипеді, що нарешті українські високопосадові стануть ну, дуже скромними, а народ розправить плечі від заможного життя – все ще, на превеликий жаль, вигаданий сценарій фільму. Бо ж насправді кортеж нового президента більший, ніж у Януковича, і відпочиває він у найдорожчих готелях (до чого тут скромність?), і все ще заробляє на 95 Кварталі. Та захмарні зарплати, премії, які собі виплатили міністри, їхні заступники, генпрокурор і його заступники, члени наглядових рад державних підприємств – це, мабуть, вершина цинізму та жадібності. Де ж бачено, щоб слуги народу заробляли на місяць, як бюджети окремих невеличких сіл, яким вони також мають бути зобов’язані за підтримку на виборах.
Міністр економіки Милованов, до прикладу, за грудень минулого року, «напрацював» майже на 223 тисячі гривень, міністр соцполітики Соколовська «натрудилася» на 217 тисяч гривень. Не шкодував себе в боротьбі за культурний рівень свого народу заступник міністра культури Максимчук і заробив, відповідно, 405 тисяч гривень. Це ж як нам усім треба старатися, щоб задовольнити потреби цієї довгої вервечки невтомних діячів. До того ж, їм є куди прагнути, бо, приміром, зарплатня керівника Укрпошти минулоріч становила мільйон 400 тисяч гривень щомісяця. А зараз же, із закінченням епохи бідності, вона знову суттєво зросте. За нескладними підрахунками, чесність і некорумпованість «слуг народу» вимірюються тисячами доларів США на місяць, хоч більшість людей змушена задовольнятися кількома тисячами гривень. Нам намагаються нав’язати думку, що високі зарплати там, нагорі, гарантія того, що поборять корупцію. Невже, цікаво, вони вірять у це? Навряд. Швидше, хочуть, щоб повірили ми, бо спокуса грошима застеляє очі і розум. Цим кожна влада подібна. Схоже, й ця має ті ж хронічні загострення. Цікаво, що в сусідній Польщі політик чи міністр отримує приблизно 3-3,5 тисячі доларів або євро, а наш український (варто, мабуть, гордитися!) – в рази більше. Зважаючи, що середня зарплата поляка втричі більша за середню зарплату українця, у них розрив між заробітком чиновників і народу нормальний та обґрунтований. А в нас – прірва. Треба додати, що в таких країнах, де величезна різниця між зарплатами керівників і звичайних державних службовців, працівниками інших сфер якраз і процвітає корупція.
До цієї біди в нас уже додалася ще одна – непрофесійність, та, яку визнає, зрештою, й сам прем’єр-міністр Гончарук. У розмові за кавою зі своїми колегами, які відповідають за економіку країни, вони визнають, що доходів до бюджету надходить значно менше, економічне зростання вдвічі нижче, ніж планувалося, а бюджетна діра у 50 мільярдів може сягнути 100 мільярдів. Гончарук так і каже, що він «профан» в економіці, бо має юридичну освіту. Тож «рятівники» держави стали метикувати, як навішати локшини президенту, щоб не ставив зайвих запитань, навіть і словом не обмовившись про стратегію виходу з економічної кризи. Після оприлюднення записів цієї розмови Гончарук написав заяву про звільнення президенту, хоча прем’єр-міністр складає свої повноваження перед Верховною Радою. І в юриспруденції, виходить, у нього також прогалини.
Володимир Зеленський у цій відставці відмовив. Тож, мабуть, погоджується з нинішніми головними способами ведення економіки: брешемо, збагачуємося та метикуємо, як надурити кредиторів і виборців?