Здається, ще ніколи православний люд в Україні й не Україні сущий так не чекав Стрітення Господнього, як нині. І справа не лише в тому, що за повір’ям, вогонь стрітенської свічки чи «громовиці», як її ще називають, освяченої
15 лютого, — є одвічним оберегом української оселі. Оберегом від гроз і блискавиць, від смерчів і градів, а їх, цих «Смерчів» і «Градів» ой скільки упало останнім часом на голови наших захисників Вітчизни і цивільних братів-східняків! Просто, починаючи з 00 годин 15 лютого, згідно з Мінськими домовленостями, досягнутими у «нормандському форматі», мало нарешті наступити загальне перемир’я на всіх фронтах донбасько-луганського протистояння. Тож, за образним висловом Президента Петра Порошенка, на Стрітення в Україні мала б нарешті війна з миром зустрітися!
Нагадаю: у ніч з 11 на 12 лютого у Мінську відбулася довгоочікувана зустріч лідерів України, Франції, Німеччини та Росії з приводу подій на Донбасі.
— Увесь світ знає, що ситуація після сьогоднішніх переговорів може піти двома шляхами: деескалації, припинення вогню, відведення озброєнь... або вона піде, фактично, шкереберть, — заявив Президент України Петро Порошенко під час зустрічі з Президентом Білорусі Олександром Лукашенком на ганку Будинку незалежності.
І це справді так. Адже за кілька днів до Мінського саміту ніхто вже не вірив у саму ймовірність «побачення» нормандської четвірки. Бо терористи й російські найманці, мовби затялися зірвати діалог, піддавши напередодні зустрічі нищівній атаці міста Дебальцеве, Маріуполь, Краматорськ. Під час обстрілу останнього, бойовики навіть не побоялися застосувати проти мирного населення міста касетні боєприпаси, заборонені міжнародною конвенцією. Сепаратисти, мов-би навмисне, цим стверджували: нам начхати на міжнародні норми, а, отже, й на думку міжнародного співтовариства стосовно способів і методів ведення нами війни. У нас один «авторитет» — Путін. І поки він нас підтримує і озброює — нам ніхто не «указ»!
У пресу навіть просочилася «деза», що Президент Росії взагалі не приїде до Мінська, делегувавши замість себе архітектора «рускава міра» — Суркова. Та після того, як із Ва-Вою переговорив особисто Обама, котрий, як мовиться, доступно пояснив російському Президенту, що чекає його і Росію у разі зриву Мінської зустрічі, борт № 1 російських авіаліній із Володимиром Путіним на борту таки узяв «цабе» у бік білоруської столиці. Як мовиться, а будеш знати, хто в домі, чи то пак — у світі, господар!
Не знаю, як хто, а я минулий тиждень назвав валідольно-валеріановим. Бо таки й справді, стільки нервів не «зжер» в українців жоден інший тиждень. Про передумови зустрічі в Мінську я вже говорив. Тепер — про саму зустріч, яка безперервно тривала 17(!) годин, — випадок безпрецедентний. Уже кілька разів здавалося, що сторони готові грюкнути дверима і залишити Палац незалежності. Ситуація видавалася патовою, більше того — катастрофічною, коли стало зрозумілим, що Захарченко і Плотницький відмовляються підписувати компромісний варіант угоди, погодженої лідерами з Путіним. Робили вони це за інструкцією самих росіян, які працювали на зрив домовленостей і на демонстрацію того, нібито ДНР та ЛНР — самостійні суб’єкти переговорів. На що вже терпеливий наш Президент, який кілька разів за ніч залишав стіл перемовин, щоб переговорити з Генштабом, обмовився агенції France Press. «На жаль, поки добрих новин немає. Росія на саміті в Мінську висуває неприйнятні умови».
Щоб зрозуміти напругу тієї ночі, процитую голову МЗС України Павла Клімкіна.
— Україна разом з Францією та Німеччиною кілька разів були готові зупинити перемовини у Мінську, але врешті вирішили спробувати домовитися з Росією, — виступаючи в парламенті, розповів голова МЗС Павло Клімкін. — Я не хочу приховувати, що декілька разів під час 17-годинних переговорів було бажання і у нас, і у наших друзів з Німеччини і Франції припинити ці переговори.
Вода камінь точить, слово — серце. Дякувати Богу, учасники перемовин таки знайшли потрібні слова для того, щоб переконати Путіна підписати Угоду, головний пункт якої полягав у припиненні вогню з ...00 годин 15 лютого!
— Чому з 15-го? Чому не негайно? — пам’ятаю, як боліс-
но озвався у моєму серці цей пункт Договору. — Адже за дві доби до перемир’я скільки ще безневинних життів буде втрачено, скільки матерів посивіють з горя, скільки діточок стануть сиротами?
Та ще не встигло чорнило висохнути на підсумковому документі Мінського саміту, як сепаратисти розпочали його «ревізію». Причому, не лише на словах, про які — пізніше, а й на ділі: поки тривала зустріч «нормандської четвірки» у Мінську, 50 нових танків, 40 артилерійських систем і 40 військових автомобілів прибули з Росії на підтримку рашистам, що дало підставу представнику посольства США в Росії справедливо зауважити в Твіттері: «У терористів на Донбасі тепер техніки і зброї більше, аніж у деяких країн НАТО». Вочевидь, саме усвідомлення цього факту дало підставу чільнику донецьких сепаратистів Захарченку нахабно зауважити, що й після 15 лютого він ...не припинять обстріли Дебальцевого. Мовляв, ми припиняємо вогонь по зовнішньому периметру, і будь-яка спроба «укрів» вийти з-під Дебальцевого буде присікатися нами».
— Якщо не буде миру — буде військове становище не лише в Донецькій і Луганській області, а й по всій країні, — до честі Президента так відреагував на спроби ревізії угоди сепаратистами і їхніми кремлівськими верховодами Петро Порошенко. І додав: — Отримавши удар по одній щоці, іншу ми підставляти не будемо, і нехай простить мене Господь!
Світ знає про Карибську кризу, тепер він відає й про Мінську кризу. Я не жартую. Адже і в тому, й в іншому випадку, світ стояв на межі третьої світової. Тоді — обійшлося. Чи минеться нині? Хто зна, однак, не чекаючи милості від Росії, лідери «Великої сімки» у своїй заяві, поширеній у п’ятницю, заявили, що готові застосувати належні заходи проти всякого, хто наважиться порушити домовленості, досягнуті у Мінську
12 лютого.
— Ми закликаємо всі сторони суворо дотримуватися положень «Пакета заходів» і здійснювати свої зобов’язання без зволікання, починаючи з припинення вогню 15 лютого. G7 готова вжити відповідних заходів проти тих, хто порушуватиме «Мінський пакет», і посилити вартість таких дій, зокрема, для тих, хто не дотримуватиметься домовленості про всеосяжне припинення вогню і виведення важких озброєнь, — зазначили лідери «Великої сімки».
...Весь світ, затамувавши подих, напружено очікував світанку 15 лютого. Коли для одних це була просто цікавість, то для нас, українців, це було воістину «гамлетівське питання». Бути чи не бути перемир’ю? Литиметься й надалі чи ні степами й байраками Донеччини свята українська кров? Саме тому не спала країна у ніч на цьогорічне Стрітення. Не
спали батьки, чиї діти призивного віку, не спали родичі тих, чиї сини і доньки нині на сході — в АТО. Чи дав недільний ранок відповіді на ці болісні питання? І — так, і — ні. Так, бо все-таки з’явилась надія, що світ, який бачить нашу жертовність у боротьбі з рашистами, таки й надалі не залишить нас у біді. І ні, бо хіба можна бути впевненим у безпеці, коли маєш справу із такими демонами зла, як Путін, Лавров, Жириновський, який, коментуючи досягнення в Мінську, закликав Росію ...розбомбити Берлін і Париж, а всіх українців переселити за Урал? Тож молімося, братове, і Бог не залишить нас у біді.
Gismeteo 
