Чи помітили ви, що на тлі «найгарячіших» сьогодні тем почастішали розмови про вибори до місцевих рад. Хоч до жовтня начебто ще достатньо часу, проте передвиборне «багаття» потроху розгоряється. У соцмережах, до прикладу, знайдете найрізноманітніші прогнози і щодо кандидатів на посаду Хмельницького міського голови, і різні припущення щодо результатів виборчих баталій.
Ось ця «гаряча» тема і спонукала нас до зустрічі з Олександром Симчишиним, Хмельницьким міським головою, аби з перших уст почути про його наміри щодо майбутніх виборів та відповіді на інші, не менш цікаві, запитання.

– Олександре Сергійовичу, зараз пригадується ваша перемога на виборах чотири роки тому. Здавалося б, сильніше «розкручені» партії, їхні кандидати, мали більше шансів на перемогу. Натомість хмельничани переважною більшістю голосів підтримали Олександра Симчишина. Для вас такий результат був очікуваним?
– Принаймні, я дуже сподівався, що прагнення бачити своє місто іншим, не зашкарублим, а перспективним, сповненим новаторства, переможе. І хоч справді конкуренти у мене були серйозні, я вдячний хмельничанам за довіру.
– Як гадаєте, цю високу довіру впродовж чотирьох років вдалося виправдати?
– Я звик дослухатися до людей, чути людей. І їхні побажання вилилися в реальні справи, на які вони чекали. Знаємо, якою великою проблемою був стан доріг у місті. Тож буквально кілька цифр: з 2016 року у Хмельницькому капітально відремонтовано понад 120 вулиць, понад 100 дворів, проведено поточний ремонт на більш ніж 300 вулицях, відремонтовано понад 320 прибудинкових територій, облаштовано десятки кілометрів нових доріг, збудовані та модернізовані котельні. Знаємо, наскільки болючою була проблема з дитсадками. І нам вдалося збудувати п’ять нових дитячих садочків. Будується й школа в мікрорайоні Озерна. Хіба ж це не досягнення, якими можна пишатися? Радію з того, що ведеться будівництво Палацу спорту, і місто зможе нарешті забезпечити потреби дітей, молоді, які обирають здоровий спосіб життя.

— Ну, про ваше захоплення спортом, здається, знають мало не всі жителі міста.
— І якщо до любителів фізкультури та спорту долучатимуться все більше хмельничан, я вважатиму, що зусилля для їх популяризації були недаремними. Недаремно збудовані 25 спортивних багатофункціональних полів, реконструйовані стадіони «Локомотив», «Поділля», збудований комунальний басейн, недаремно ведеться будівництво ще чотирьох спортмайданчиків. Недаремно збудовано за чотири роки понад 12 кілометрів велодоріжок.
— Треба розуміти, мер абсолютно не сприймає ні куріння, ні алкоголь?
— Моє ставлення до паління цигарок категоричне: ніколи не курив. Щодо алкоголю, то переконаний, що завжди треба дотримуватися розумної межі. Я, до прикладу, дозволяю собі бокал хмельницького пива під час перегляду футбольного матчу, або келих якісного напою у святковий день. Думаю, у таких дозах це не зашкодить.
— Ви згадали про такі суттєві зрушення. А які серед них вважаєте особистою перемогою?
— Створені нові робочі місця. Ведуться великі будівництва. Дуже важливий крок зробили для початку будівництва сміттєпереробного заводу в Хмельницькому. Ця проблема давня і гостра. Проте на сьогодні вже визначена ділянка, підписана передкредитна угода, підтверджено отримання гранту і розробляється необхідна документація.
Окрім цього, особисто для мене важливо, що для хмельничан працює програма “Ліки на тумбочку”, завдяки якій упродовж трьох днів перебування в реанімації пацієнт отримує медикаментозне забезпечення. Завдяки цій програмі діти, хворі на цукровий діабет, безкоштовно забезпечуються витратними матеріалами до індивідуальних глюкометрів, інсулінових помп, іншими необхідними виробами медичного призначення у 100 відсотках від річної потреби. Також препаратами амбулаторної хіміотерапії забезпечуються хворі на гормонозалежний рак. Передбачена й інша підтримка хворих за цією програмою. У такий складний час — це відчутна рука допомоги для багатьох сімей.
Помітні зрушення відбулися і в сфері освіти, соціального захисту.
Зрештою, кожні, навіть найменші досягнення чи позитивні зміни сприймаю як перемогу.
— Мабуть, даремно думати, що чимало рішень міського голови не стають на перешкоді чиїхось бізнес-інтересів, зокрема забудовників. Як вам вдається врегульовувати подібні ситуації?
— Із першого дня на посаді я дав усім чіткий сигнал про те, що всі, хто став депутатом міської ради, мають дотримуватися принципу, який полягає в тому, що працюємо для Хмельницького, для громади. Бо й слова моєї присяги говорять про те, що інтереси громади — понад усе. Якщо все робимо правильно, бізнес точно страждати не буде. Більш того, він буде розвиватись. Тому завжди потрібно шукати золоту середину. На мій погляд, тепер оцих встановлених правил дотримується більшість. І хоча ще не всіх можна називати добросовісними, думаю, що за напрямом будівництва у нас нині найкращий порядок серед усіх міст України.
— То яке прийняли рішення щодо участі у виборах на посаду Хмельницького міського голови? Знову в «бій»?
— Думаю, усі справи, які вже вдалося реалізувати, дають мені підстави сміливо, не соромлячись, дивитись в очі моїм хмельничанам. Та маю ще чимало задумів, втілюючи які, вдасться досягнути того, щоб Хмельницький став ще комфортнішим для проживання. Тому обов’язково братиму участь у виборах. А наснаги додає те, що навіть жителі інших міст висловлюють зацікавленість і бажання таких же змін, які відбуваються у Хмельницькому.
За оцінками рейтингових агенцій, кожного року кількість людей, які пишаються своїм містом, у нас зростає. Зараз вона сягає майже дев’яноста відсотків. Якщо жителі вважають себе господарями скверів, парків, відремонтованих доріг, то й берегтимуть спільне добро. У нас навіть чиновники змінились, точніше — їхнє ставлення до роботи. Раніше це були люди, які знаходили сто причин, аби не виконати завдання, тепер це професіонали, орієнтовані на результат.
— Як поясните створення політичної партії «Команда Симчишина»?
— Це справді команда, в якій об’єдналися хмельничани з різними політичними симпатіями, але які прагнуть змінювати місто, зробити для нього якомога більше. Це — господарі, які звикли до конкретики, до зримих справ, а не порожньої балаканини. Проте брати участь у виборах до місцевої ради, згідно з діючим законодавством, можуть лише політичні партії. Тому й зареєстрована була «Команда Симчишина» як політична сила. Лише за допомоги надійної команди, перевірених порядних людей можна досягати нових цілей. Тому моє бажання — щоб хмельничани повірили у цю команду та підтримали її. Бо ж справедливо кажуть, що один у полі не воїн.
— Яка роль відводиться міському голові в його роботі найчастіше — менеджера, дипломата, психолога, «диригента»?
— Управлінця, який має тягнути воза найбільше. Який координує всі процеси, в тому числі роботу фракцій і політичних сил. Але він і психолог, і педагог, і політик. Всі ці знання треба поєднувати. А ще — бути комунальником, господарником — це дуже важливо.
— А що каже про вашу роботу дружина?
— Вона не любить надмірної публічності. Якщо заходимо, до прикладу, у магазин, чи ідемо вулицею, а хтось хоче сфотографуватися, починає про щось розпитувати, вона відходить убік, не хоче привертати до себе увагу.
Категорично відмовилась брати участь у всіляких шоу, бо пропозиції надходили з центральних каналів. Поїхали на відпочинок в Одесу, а хмельничани і там нас знайшли! Це «мінус» моєї роботи, але в душі дружина радіє разом зі мною, бо це — оцінка людей.
— До речі, як ви познайомилися?
— Познайомилися випадково, на дискотеці. І хоч жили в одному мікрорайоні цукрового заводу в Старій Синяві, і я дуже добре був знайомий з її братом, вперше зустрів Світлану на дискотеці. Після цього  спілкувалися, зустрічались. І коли зрозуміли, що не зможемо одне без одного, одружились. Їй було майже вісімнадцять, мені — двадцять два. Нашій сім’ї вже сімнадцять з половиною років. Виховуємо трьох синів, і я по-справжньому щасливий, що в мене прекрасна сім’я.  
— Ким ви бачите своїх синів у майбутньому, які риси характеру хочете прищепити їм?
— Насамперед хочу, щоб вони були самодостатніми. Самодостатність у моєму розумінні — це націленість на досягання успіху. Самостійно, без «волохатої руки». А успішність — це не кількість зароблених грошей, це здобутки людини в своїй професії чи занятті, незалежно від того, ким вона працює.  
Мені імпонує професійність і відповідальність. А ще завжди наголошую для Олександра, Святослава, Ростислава, щоб могли відстояти свою позицію, і щоб пам’ятали про те, що за свої помилки треба відповідати.
Звичайно, погляди молодшого покоління багато в чому відрізняються від батьківських. Часто ми дискутуємо, я висловлюю свою думку, але не нав’язую її. Зараз старший готується до вступу, і свій вибір, до речі, він зробив сам.
Найбільше я ціную в людях чесність, принциповість, доброту. Хочу, щоб такими були і сини.
— Олександре Сергійовичу, як вважаєте, з чого починається родина?
— Для мене — з батьківського дому. І це не просто дім, це — особливе місце, з особливою енергетикою. Там, де народився, де ріс разом із молодшим братом, куди привів дружину, куди сьогодні приїздять твої діти. Так, для мене родина починається саме з батьківського дому й тієї науки, якої навчили тато і мама.
— Ви за фахом історик. Які періоди української історії цікавлять вас найбільше і що відкриваєте для себе тепер?
— Ще в студентстві дуже цікавився Київською Руссю, козацькою добою. Вивчаючи історію, збагнув, що вона нам дає багато уроків, проте висновків з них, на жаль, людство переважно не робить.
Зараз читаю твори колишніх політиків-управлінців: Лі Куан Ю, творця Сінгапурського дива, спогади прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер. Багато розумного можна почерпнути у них, головне, що їхні думки сьогодні залишаються актуальними.
Безперечно, знання історії могло би позбавити сучасні покоління від багатьох помилок, якби її вивчали належно усі без винятку. Та якщо говорити про сучасну історію, то у ній в моєму серці велике місце займає Хмельницький. Я бажаю хмельничанам любити своє місто, пишатись ним, радіти спільним успіхам, долучатися до них. Будуймо Хмельницький разом. Місто, — з якого ніколи і нікому не захочеться виїжджати, а ті, хто приїдуть у гості, нехай по-доброму заздрять…