На адресу редакції надійшов лист з Ізяслава. І хоч він анонімний, але по суті, актуальний. До того ж, стосується життя одного з найдревніших і найгарніших міст Хмельниччини, яке по праву називали «Перлиною на Горині». Ось витримки:

«Шановна редакціє газети «Подільські вісті»! Просимо роз’яснення. Бо звернення до мера Ізяслава залишаються поза увагою.
Маємо великий базар, однак занедбаний. Натомість торгівля розвивається на вулиці Вокзальній. Вона не пристосована. Крокуєш і остерігаєшся, аби не збила машина. Хоча стоять обмежувальні знаки, проте авто паркують хто де хоче. Не думаємо, що така ситуація влаштовує мешканців вулиці. Та їхня думка владу не цікавить. Дехто з скоробагатьків вже і магазини на Вокзальній спорудив. Особливим людям все можна. А решті — ні. Для одних є права, а іншим дісталися тільки обов’язки».

«Купи-продай» над Горинню
Якихось тридцять років тому Ізяслав був серед провідних економічних центрів області. Тепер економічним ядром міста стали базари. Вони забезпечують багатьом мешканцям зайнятість і джерела доходів.
Територія в районі вулиці Набережної відкрита для продажу тварин, птахів, рослин та кормів, вулиця Заславська для торгівлі продукцією сільського господарства та домашнього виробництва. А ще для комерційної діяльності відкриті вулиці Лікарняна, Шевченка та Грушевського.
Роздрібна торгівля зосереджена на міському ринку та вулиці Вокзальній, про яку йдеться в листі. Є ще третій базар, який в Ізяславі чомусь називають «новим». Однак він, вочевидь, не прижився і виглядає, як пустка. Нудьгу наганяє центральний критий павільйон. З порожніми прилавками і дірявим дахом.
Усі перераховані базари розташовані неподалік шикарного будинку районного центру зайнятості. Одного з кращих в області. Гроші потратили не на конкретні робочі місця і виробництво, а на створення посередницької установи, яка має працевлаштовувати місцевих жителів. Куди саме – ось проблема.
Розмова тет-а-тет
Четвер у Ізяславі базарний день. Пробую з’ясувати імена авторів листа і уточнити його достовірність. Підходжу до статечних за віком продавців. Однак вони навідріз відмовляються називати свої прізвища і говорити на диктофон. Кажуть: «У нас через вас можуть виникнути неприємності».
От тобі й на! Вітаю з прибуттям у Європу! Мені як журналісту такий стан суспільної свідомості особливо прикро констатувати.
Ситуація нагадує відомий анекдот про чукчу, який відмовлявся щиро говорити, остерігаючись, що його за необачно сказане слово можуть кудись вислати.
Стільки з поважних трибун пашталакали про торжество свобод, стільки нас хвалено-перехвалено за високі стандарти демократії, а тут громадяни бояться висловитися з елементарних питань. Вже гірше, як є, не буде! Шматок хліба на вулицях заробляють.
Недовіра до влади в суспільстві наростає. Зайве свідчення тому – анонімні листи до редакції.
– Ось ви напишете, а який з цього толк, – каже літній чоловік, котрий торгує разом з дружиною. – Хто сьогодні до думки людей і журналістів прислухається? Повідомлення в ЗМІ не розслідуються, публічні виступи звели до відвертої брехні. Прем’єри обіцяли 40 відсотків росту ВВП і півмільйона нових робочих місць. І ніхто їх не притягує до відповідальності за нахабний обман. За «порожняк» таких би в Ізяславі на зоні одразу перетворили в «півників».
– Можновладці живуть своїм життям, а ми виживаємо, як можемо, – встрягає у розмову жінка середніх років, – вона теж налаштована скептично до журналістів. Вважає, що ті підспівують владі.
Пояснюю їй, що поки в Україні є незалежна журналістика, але на неї чиниться шалений тиск і готується новий закон «Про медіа». Тоді ті чиновники, які довели державу до хаосу і занепаду, а народ – до злиднів, визначатимуть про що і як треба говорити.
Зневіра і апатія
Затуркане примітивною пропагандою суспільство байдуже спостерігає за процесом деградації, керуючись принципом «моя хата скраю».
– На базарі марнують свої здібності чимало умілих спеціалістів і людей з вищою освітою. Але вони, мабуть, державі не потрібні, раз не дбає про виробництво, а покладається на торгівлю, як рушій економіки, – коментує ситуацію сивочолий покупець-пенсіонер.
– Комерція пронизала наше суспільство наскрізь, – кидає репліку парубок, який торгує дрібним крамом. – Клани увесь час між собою про щось ведуть «підкилимні» перемовини і називають це «політичними домовленостями». Громадян змушують існувати по законах, які для них складають і ухвалюють, а самі живуть «по поняттях» і «договірняках».
– Яка мені користь від балачок про свободу, коли не маю засобів для виживання, – іронізує інший молодий чоловік. – Злочинці в Ізяславській колонії перебувають у ліпшому становищі. Мають дах над головою, роботу і харчування, забезпечені одягом та взуттям, безкоштовною медициною і не хвилюються за майбутнє. Вочевидь, про них держава дбає ліпше, ніж про законослухняних громадян. На кожного засудженого на день тратять до 50 гривень, а на таких, як я, – ні копійки.
Білки в колесі
Базари в Ізяславі нагадують хмельницькі тридцятирічної давності. Здається час тут зупинився на місці і не рухається вперед. Хоч люди крутяться, наче білки в колесі, щоб звести кінці з кінцями. Обнадійливих перспектив не бачать.
Особливо тепер, коли «реформування» з виробничого сектору перекочувало в територіально-адміністративну царину. Ніхто не може толком пояснити, що чекає на район і його управлінські служби. Загальний стан громадянської свідомості можна охарактеризувати, як розгубленість, дезорієнтованість і апатію.
Енергія людей йде нанівець. Їм байдуже, що буде з містом і державою. Головне завдання зараз – вижити будь-якою ціною. Куди вже тут до реалізації вищих цілей і потреб! Слово «ентузіазм», мабуть найменш вживане в нинішньому лексиконі.
– Ось ви опублікуєте статтю, а вони візьмуть і позакривають стихійні базари. Куди нам подітися? Їм то що? Захопили ласі шматки, або кантуються на кучерявій зарплаті. Фактично ні за що не відповідають, – риторично запитує чоловік передпенсійного віку. – Ліпше про це не пишіть. Комерція животіє завдяки тому, що в Ізяславі мешкає багато колишніх військових, які отримують непогані пенсії. А що буде, коли ті вимруть, як мамонти?
Апофеозом стихійної торгівлі є вулиця Вокзальна. На тротуарах обабіч проїжджої частини стоять ятки або розкладні столи. Дехто торгує з автомобілів. По проїжджій частині ходять люди і рухається транспорт. Поки погода дозволяє, ситуація виглядає терпимою, а коли піде дощ або сніг?
Хто ви, містер «ікс»?
Даю людям можливість ознайомитися з текстом листа, а вони навперебій починають підозрювати в авторстві власників крамниць. Мовляв, ті не можуть конкурувати зі «коробейниками» ціною, тож здіймають галас, аби їх усунути. Несподіваний поворот теми! Якщо базари закрити, кількох підприємств і установ у місті з 16-а тисячами населення не вистачить, аби прийняти усіх безробітних.
Реальна стратегія розвитку Ізяслава в умовах нинішніх пертурбацій відсутня. А тепер ще й коронавірус паралізував владу. Входи до райдержадміністрації та міської ради перекрито столами. По кабінетах і коридорах дозволяється пересуватися тільки співробітникам.
Карантин на практиці для людей перетворився на безвладдя. Кого запитати і до кого звертатися по допомогу? Де шукати правду?
Однак чергова, почувши, що я журналіст, на моє прохання покликала керуючого справами мерії Олександра Цися. Ознайомившись із листом він одразу зауважив, що представники влади згідно з чинним законодавством анонімок не розглядають. Але все ж з його змістом ознайомився.
В принципі це справедливо для держави, де люди матеріально забезпечені і мають альтернативу. Де керівника можуть притягнути до відповідальності через переслідування за критику або бездіяльність, як це було колись.
Тепер же бізнес, як церква, відділений від держави. Точніше кажучи, осідлав її. Гонитва за прибуток теж своєрідна релігія. Тут Бог – капітал, банки – святилища, а олігархи – пророки його.
Стосовно проблеми, порушеної в листі, Олександр Васильович зіслався на рішення № 43 від 23 квітня 2012 року, яке регламентує діяльність ринків у місті. І, отже, все залишиться по-старому. Де вихід?
Розважливі люди кажуть, що його потрібно шукати там, де вхід. Ізяслав розвинувся не завдяки розгулу приватної стихії і міфам про благодійників-інвесторів, а завдяки турботі держави, яка має плекати виробництво, а не заохочувати «купи-продай». Від перестановки каси сума в ній не міняється! Від обігу грошей з одних рук в інші Україна не стане заможною та інноваційною.
Казкове ельдорадо
Поштовх розвитку міста міг би дати статус історико-культурного заповідника. За кількістю і цінністю культурно-історичних пам’яток воно цілком може претендувати на номінацію в чільній десятці України! На Хмельниччині поступається лише Кам’янцю- Подільському. Справжнє казкове ельдорадо для туристів.
Але ця ідея зависла на рівні громадянської ініціативи. Хто її лобіюватиме, коли Ізя-слав опиниться на задвірках адміністративно-територіального «реформування» і житиме за рахунок фінансових огризків з районного і обласного бюджетів?
Поки «партєйці» сьогодні поливають одне одного брудом і чубляться за право розпоряджатися місцевими фінансами, міста, села і селища занепадають. Мільярди гривень йдуть на політичну рекламу, підкуп виборців та нелегальні зарплати піар-технологам, а не на розвиток виробництва І кінця-краю безуму в цьому «зачарованому колі», на превеликий жаль, не видно.