Курси валют

Чи відомо комусь з українців і європейців про секретну воєнну доктрину господіна Путіна? Найочевидніше, що ні. Шоковані його діями і диктатом, вони характеризують московського лідера як особу, котру неможливо збагнути розумом і яка не піддається логічному прогнозуванню. І це правда — неадекватний імператор (так уже пропонують усякі жириновські називати «його величність» Путіна) діє за принципом «что хачу, то і дєлаю». Тому насмілюся заявити, що плани головного окупанта не є великим секретом… Обмовлюсь лише: не йдеться про достовірну копію оригіналу документа, добутого із кремлівських кабінетів. Будемо говорити про амбітні плани ВолоПу, виходячи із замислів його престолопопередників. Орієнтир єдиний — завойовництво.

Здавалося б, нова Росія позбудеться давньої імперської хвороби, а розбудує свої неозорі простори, підніме рівень добробуту народу до висоти цивілізованих країн світу. Адже володіють неймовірними природними багатствами! Не сталось — усі зусилля направлено знову на озброєння. А отже, з глибоких тайників було вийнято старі політичні проекти-мрії, після прочитання яких засвербіли руки і нинішньому північному царю. Таку можливість має також і наш читач, аби глибше зрозуміти сутність політики Путіна. Це насамперед так званий «Заповіт Петра Великого» (про нього згадував у січневому номері газети «Подільські вісті» дописувач із Летичева В. Кириченко). В ньому чітко прописані настанови, що мають робити його наступники:
* В ім’я розвитку держави Росія свідомо й постійно спричиняє виникнення війни.
* Між європейськими державами сіяти ворожнечу, розпалювати конфлікти, а з початком воєнних дій втрутитися і стати на бік одного з ворогуючих.
* Кордон Російської держави на півночі — до Балтійського моря, а на півдні — до Чорного моря. Зберегти ці володіння і подальше розширення кордонів Русі — завдання мого роду.
Для перетворення Російської держави на світову державу незаперечною умовою є перенесення її столиці до Стамбула, який є ключем до азійських та європейських скарбів… Для досягнення цієї мети постійно сіяти зерна ворожнечі між Туреччиною і Персією, чинити війну між ними… Однак до знищення Туреччини вбивати Персію не раджу.
* Грузія є центральною жилою Кавказу, а отже, і Персії. Якщо потужна рука Росії перерубає цю жилу, то серце жалюгідної Персії так стече кров’ю і вона так знесилиться, що прихід навіть тисяч ожилих родів не зможе уже поставити її на ноги.
*… Підкоривши Грузію й Кавказію, зосередьтеся на Індії. Ключ від Індії — столиця Туреччини. Обхід пустель Киргизії, Хіви та Бухари наблизить вас до мети. Не втрачайте марно часу, але й остерігайтеся поспіху.
* З Австрійською державою зовні належить бути в дружбі. Треба вжити заходів, у результаті яких Австрія і Німеччина мають поступово втрачати могутність.
* Із греками перебувайте в мирних і дружніх відносинах.
* Після захоплення Швеції, Норвегії, Туреччини, Персії та Польщі укладіть єдиний союз з Італією і Францією. Якщо ніхто не прийме нашої дружби, тоді за слушної нагоди захопіть їхні землі, держави знищіть. Після захоплення цих земель владарюватимете над світом.
* Торгуючи відібраним у повалених, установіть владу над усією Європою. Поступово приєднуючи всю решту країн, ви станете владарями світу.
Науковець Іван Белебеха, на якого посилаємося (детальніше див. кн. «Україна: шлях до воскресіння») цілком слушно нагадує слова К. Маркса, які актуальні особливо зараз: «Московська політика — незмінна… — підбивати світ і панувати в ньому». І далі пропонує затямити такий посил: «Московщина покладається не так на свою власну силу, як на боягузтво європейців. Вона залякує Європу і ставить їй якомога більші вимоги, щоб мати потім чим поступитися і тим показати свою поступливість, миролюбність». Називаючи Росію «роздутою потворою», німецький теоретик «Капіталу» радить світовій демократії «припинити московський завойовничий порив».
А тепер — увага. Петро І, побоюючись утратити завойовану Україну, попереджав майбутніх володарів трону: «Відторгнення малоросійського народу від держави нашої може бути початком усіх наших нещасть». Саме це застереження найбільше лякало шовіністичних росіян упродовж наступних віків. Нема сумніву, у їх числі — Путін й «еліта» Кремля. А згадаймо більшовицького «оракула» Леніна, що для Росії втратити Україну — все одно, що позбутися голови. Чи Троцького, Сталіна, генсеків, аж до Горбачова, про неможливість відторгнення України від «братнього народу». Що за боягузтво? Сидите на своїй землі, то й давайте собі раду! Ні, хають і принижують українців, що вони не здатні збудувати державу і самостійно жити, ведмежими пазурами чіпляються за українську територію.
Духом загарбництва були просякнуті, як не дивно, декабристи — ті, що «розбудили Герцена», але страшенно далекі виявились від народу, — за оцінкою вождя пролетаріату. Борці проти кріпацтва і за демократію, повчали радянські пропагандисти, досить відверто у політичній програмі виклали свою мету (про їхні шовіністичні наміри компартійні ідеологи мовчали). Дослідник Павло Штепа (народився на Кубані, помер у Канаді 2 березня 1980 року) доніс українцям правду в книзі «Московство». Отож декабристи мріяли про таке:
* Знищити назви «Польське королівство» і «Польща». Натомість запроваджувати московські губернії.
* Приєднати Угорщину, Сербію, Болгарію та всі слов’янські народи до московської імперії.
* Вигнати турків з Європи, відбудувати грецьку державу під опікою московського царя.
* Створити московський флот у Греції, щоб відібрати від Англії її торгівлю у Середземному морі.
* Переселити євреїв до Сибіру й охрестити їх.
* Виробити план війни з Персією і захопити Індію.
* Приєднати Норвегію до московської імперії.
При цьому у програмі «Русская правда» П. Пестель та ряд інших шовіністичних радикалів заперечували право на самовизначення всіх народів Росії, — такий суттєвий факт знаходимо в «Історії України: Неупереджений погляд»           (В. Петровський, Л. Радченко, В. Семененко).
А радник П. Бадмаєв у таємній доповідній записці штовхав царя Миколу ІІ приєднати до Росії Китай, Тибет і Монголію. Не втрачали завойовницького апетиту ленінські зореносці. На ІХ партконференції (1920) вождь говорив про необхідність червоної інтервенції на Захід. Його підтримав Троцький (Берштейн), склавши наказ про воєнний похід на Варшаву, розробив план захоплення Індії. Фрунзе хвацько, як і належить військовому, рапортував: «Мы – партия класса, идущего на завоевание мира». В статуті Червоної армії так і записали: «Мета — боротьба за світову революцію». Україна піднялася на національно-визвольну війну проти союзу з більшовицькою Росією. Потопити в крові сепаратистів, націоналістів і петлюрівців! І не щадили ні кулі, ні ножа… Ейфорія помсти 20-30 років нагадує маразматичний галас нинішнього натовпу путінського ідеологічного розливу. Росія не міняється. Сама не живе й іншим не дає. Один російський журналіст після більшовицького перевороту з болем у душі зізнався, пишучи: «Росія завжди була країною класичного ідіотизму».