Що не кажіть, а нудьгувати нам не доводиться — кожен день багатий різноманітними подіями, повноцінно осмислити котрі вдається далеко не завжди: не встигаєш зосередитись на одній, як їй у спину вже дихає інша, не менш важлива й нагальна.

Отож тем для роздумів — хоч відбавляй. Взяти б, до прикладу, минулий тиждень.
Ще не встигли завершитись вибори до місцевих рад, а учасники перегонів, не чекаючи офіційних підсумків, притьмом поспішили до телеекранів, щоб оголосити про небачені успіхи у завоюванні прихильності виборців, хизуючись здобутими відсотками.
— Перемога! — чути то зліва, то справа, то з центру, то з околиць.
— Яка перемога? — хочеться запитати, — кого над ким? А хто ж тоді переможений?
Та ми з вами, шановні, й, причому переважно нашими ж руками, волею чи, пак, голосами.
Саме так — бездумно вірячи пустослівним базікам і щиросердно приймаючи копійчані подачки, віддаємо свій голос за тих, хто голосніше репетує і обіцяє світле завтра майже одразу після закриття виборчих дільниць. І воно настає, це «світле завтра» — буквально наступного дня, наче за помахом чарівної палички, починають з’являтися повідомлення про чергове підвищення тарифів, про здорожчання послуг, продовольчих та промислових товарів, не кажучи вже про енергоносії — то до болю звична історія.
А де ж поділися ті рекордні запаси газу з підземних сховищів? Мабуть, вітром видуло, як видуло й обіцянки контролю над непомірними апетитами монополістів, як видуло обіцянки не встановлювати захмарну зарплатню високопоставленому чиновництву, як видуло запевнення у готовності протистояти «ковідному» нашестю, корупції — без огляду на посади і ранги...
І тут раптом, наче грім посеред неясного осіннього неба, — індульгенційне рішення найвищого суду країни щодо відповідальності за декларування доходів, услід за ним, на противагу — миттєва реакція керівництва держави щодо самого суду...
Закрутилося, завертілося — вже ні коронавірус, ні вибори наче не повинні хвилювати, вже й тема війни наче не на першому плані, бо чільне місце посідає невидима неозброєним оком боротьба з корупцією.
Закрадається крамольна думка: можливо, то неспроста робиться, а задля того, щоб ми не нудьгували, щоб не забивали голови побутовими дрібницями і думали лише про глобальні справи?
Справді, не занудьгуєш, але чи житимеш краще?