22 січня цього року, коли Україна відзначала державне свято — День злуки і соборності своїх земель, цивілізований, демократичний світ вустами суддів Європейського суду з прав людини визнав: екс-прем’єр-міністр Юлія Володимирівна Тимошенко, котра стільки сил і енергії поклала на вівтар української незалежності, не скоювала ніяких злочинів, інкримінованих їй у газовій сфері, а справа проти неї була політичною розправою, яку продажні суді і прокурори сфабрикували на замовлення злочинного режиму Януковича.
…Той сонячний спекотний день 5 серпня 2011 року ще й досі стоїть у мене перед очима: на Хрещатику, поблизу Печерського суду, вирує розбурхане, багатотисячне, многолике і многоголосе людське море. А в прилеглих вулицях і провулках, як чорні примари, причаїлися спецпризначенці. До того судного Юлиного дня ніхто і гадки не мав, що в Україні розплодилося стільки хижої нечисті — «Беркутів», «Грифонів», «Барсів», «Леопардів»… Сотні «цементовозів» — міліцейських автобусів, на яких злетілось-сповзлось до Києва це «звіро-птаство» запрудили узбіччя центру столиці від Бессарабки аж до Європейської площі. За їх номерами можна було вивчати географію України: Львів, Донецьк, Житомир, Дніпропетровськ, Одеса… У повітрі пахло грозою. Передвісником її став «чорний ворон», який ще зночі завбачливо підігнали під будівлю «печерного суду» вертухаї Лук’янівського СІЗО. Відчувалось — це неспроста! Планується щось жахливе.
І грім — грянув.
— Змінити запобіжний захід Юлії Тимошенко з підписки про невиїзд на перебування під вартою, — тремтячим голосом виносить свій вердикт суддя Киреєв, прізвище якого відтоді стало символом вибіркового правосуддя в Україні.
Якби хто сповістив, що Дніпро змінив свій одвічний плин і потік від Чорного моря на Валдайську височину, це не викликало б такий шквал емоцій у залі суду і поза ним, як ця нагла звістка.
— За що?
— Янучари!
— Банду — геть!
— Юлі во-о-лю-ю! — вибухнуло людське море.
Ніколи не забуду зойк однієї жінки, яка почувши звістку про арешт Тимошенко, аж за серце схопилася: «Що з нами тепер буде?». А старенький дідусь, якому — літ і літ, ніби у відповідь їй зітхнув: «Репресії повертаються! Знов будемо співати, як за комуняк співали:
Хто не був — той буде,
Хто був — не забуде
Той день, що провів у тюрмі».
Для багатьох стало очевидним: знахабніла банда під орудою Януковича, запроторивши за грати лідера опозиції, переступивши всі мо ральні і людські норми, оголосила війну на знищення усім, хто мав мужність боротися проти мафіозного привладного клану.
«Янучари» тріумфували: збулась їхня заповітна мрія — Юлю запроторено за грати!
— Запам’ятайте сьогоднішній день, коли в Україні померло правосуддя, — пам’ятаю, так прокоментував арешт Юлії Тимошенко присутній біля Печерського суду Левко Лук’яненко.
Запитав тоді у Левка Григоровича: «Що значить для арештанта день, проведений у в’язниці?».
— Це значить, цілу добу відчувати себе похованим заживо. — Відповів багатолітній дисидент і політв’язень.
Не день, не добу, 933 дні і ночі була «заживо похованою», за влучною характеристикою совісті нації — Левка Лук’яненка, Юлія Тимошенко у Качанівській колонії під Харковом. Без ковтка свіжого повітря, без сонця, під невпинним оком наглядачів, які, нашпигувавши кожен метр камери відеофіксаторами, вели безкінечні зйомки її тюремної одіссеї, які потім, кажуть, передавали у Межигір’я, щоб доморощений тиран, шапкокрад і гвалтівник міг насолоджуватися кадрами її перебування за гратами.
Та й у тюрмі Юля була найвільнішим громадянином України, ні на мить не припиняючи своєї боротьби. Палке полум’яне слово, з яким вона раз по раз зверталась через адвокатів до нації, вселяло віру і дарувало надію. Коли ж налякані її публіцистичними зверненнями і статтями вороги відібрали в неї можливість боротися словом, вдалася до універсальної для всіх в’язнів форми боротьби — голодування. Декілька разів — сухого, ризикуючи здоров’ям і навіть життям. Тож усяк в Україні й не Україні сущий знав: Юля — не скорилася! Незламний лідер опозиції навіть за колючим дротом продовжує боротьбу.
Вона боролася за Україну, за її європейське майбутнє, а Україна, Європа, цивілізований світ боровся за неї. Шість разів за три роки — випадок безпрецедентний в історії парламентаризму, Європейський парламент приймав резолюції, в якій переслідування Тимошенко трактував як «політично мотивоване». Саме з моменту її ув’язнення світ заговорив про наявність «вибіркового правосуддя» в Україні, а Європейський Союз вимогу її звільнення поставив головною вимогою для підписання договору про Асоціацію між Україною та ЄС. Хто знає, чи не в боязні Януковича звільнити Тимошенко і криється факт не підписання ним договору про асоціацію з ЄС у Вільнюсі?
Поки сонце зійде — роса очі виїсть, стверджує народна мудрість. Думаю — немов про її незаконне ув’язнення сказано. Адже не було такого дня за майже трирічне її перебування за гратами, щоб хтось із європейських чи світових політиків не звертався б до Януковича з вимогою — звільнити Юлію Тимошенко. Та страх його перед лідером опозиції був настільки великим, що він навіть проігнорував рішення Європейського суду з прав людини, який, розглянувши 30 квітня 2013 року скаргу Юлії Володимирівни на незаконне запровадження її в СІЗО суддею Киреєвим, зазначив, що «утримання під вартою пані Тимошенко як запобіжний засіб було свавіллям; що законність її перебування під вартою не була належним чином оцінена судом». Але що рішення суду, хай навіть європейського, для Президента з мораллю гопника, в якого за плечима дві ходки на зону? Веду це до того, що нині вже ніхто не сумнівається: якби не перемога Революції гідності, здобута ціною смерті Небесної Сотні, Янукович і його вертухаї навряд чи залишили б її живою. Саме тому перша її дорога на волі пролягла на Майдан, саме тому перші, кому вона вклонилася, вийшовши із-за тюремних мурів, були хлопці з Небесної Сотні.
А потім почалась її боротьба вже на волі за правду. Так, 14 квітня 2014 року Верховний суд України в ході спільного засідання всіх палат рішенням сорока двох суддів із сорока восьми закрив так звану «газову справу» Юлії Тимошенко за відсутністю в її діях складу злочину. Іншими словами, українська Феміда на найвищому своєму рівні визнала те, що було очевидним від першого дня її арешту: Юлія Тимошенко — політв’язень режиму Януковича.
Зрештою, на цьому їй можна було б поставити крапку в боротьбі за своє чесне ім’я. Та хто знає Юлю Володимирівну, той відає про особливість її характеру: не зупинятися на півдорозі і всі справи доводити до логічного завершення. А логічним завершенням так званої «справи Ти-
мошенко» якраз і мав стати вердикт ЄСПЛ, який, за скаргою адвоката Тимошенко — народного депутата Сергія Власенка, розглянув Європейський суд із прав людини у Страсбурзі 22 січня. Про його рішення я вже казав на початку цієї статті. Додам лише, що фактично ЄСПЛ підтвердив те, про що заявляла всі ці роки «Батьківщина» та захисники лідера партії: при підписанні газових угод у діях Юлії Тимошенко був відсутній склад злочину, а значить були відсутні усякі підстави для її кримінального переслідування.
Gismeteo 
