За останній період в Україні сталося кілька подій, які можна віднести до розряду вагомих. Серед них тривале воєнне протистояння з Росією, візит Президента до Польщі, приїзд в Україну державного секретаря Ентоні Блінкена та ін. Оскільки всі вони мають ще й засекречені від загалу аспекти, то судити про них пересічному громадянину складно.

А от що на слуху і на виду, то це підписання Володимиром Зеленським положення про Центр протидії дезінформації (ЦПД). Тепер правду від брехні відрізнятимуть не суд, а якісь невідомі суб’єкти на державних зарплатах. Їх чомусь 52, як карт у «бриджі». Керівника ЦПД призначає та звільняє з посади Президент за поданням секретаря РНБО.
Орган наділений дуже широкими повноваженнями:  «ЦПД забезпечує протидію як наявним, так і прогнозованим загрозам нацбезпеці та національним інтересам в інформаційній сфері, виявляє та протидіє дезінформації, пропаганді, деструктивним інформаційним впливам і кампаніям, а також має запобігати спробам маніпулювання громадською думкою».
Це навіть не цензура, а щось репресивне. ЦПД може одержувати від органів виконавчої влади, правоохоронців і розвідників, прокуратури, органів місцевого самоврядування, підприємств і організацій статистичні і довідкові дані, інформацію тощо.
Тож створення ЦПД можна розглядати як своєрідний виклик. І то не тільки суспільству, а й Конституції України, яка у статті 15 забороняє цензуру. Про це ж кажуть і окремі закони. У статті 24 ЗУ «Про інформацію» сказано: «Забороняється втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом, зокрема, з метою поширення чи непоширення суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборона критикувати суб’єктів владних повноважень».
Статтею 2  ЗУ «Про друковані засоби масової інформації»: «Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації».
До роботи ЦПД хочуть залучити «волонтерів», що фактично означає повний правовий нігілізм і дезорганізацію роботи ЗМІ. Тепер усі наклепники і зоїли, будуть залякувати журналістів під будь-яким надуманим приводом.
ЦПД починає діяти в умовах, коли триває наступ на свободу слова в Україні. На середину травня у Верховній Раді планується ухвалити закон «Про медіа» Микити Потураєва. Того, який агітував за торгівлю землею і вирощення коноплі. За звичкою він вдався до демагогії, що, мовляв, на такому законі наполягає ЄС. Хоча, цілком очевидно, що ініціатори прагнуть загнуздати вільне слово. Бо до розробки документа не залучили професійні журналістські організації, як-от НСЖУ.
Законопроект «Про медіа» не підтримує 85 відсотків редакторів національних та місцевих газет із 160 опитаних. «За» лише 6 відсотків, а 9 відсотків, або утримуються, або не вивчали чи не вважають актуальною цю ініціативу. Їх влаштовують існуючі закони.
Не маючи переконливих здобутків, і, вочевидь, втрачаючи підтримку електорату, деякі «слуги народу» терміново прагнуть одягнути вуздечку на журналістів, аби ті говорили, що їм хочеться.
Для того, аби посадовці слухали і рекламували самих себе в державних установах на кошти платників податків існує величезна армія прес-секретарів. Туди набрали здебільшого дівчат, які не вміють ні писати, ні відповідати на серйозні запитання? Саме вони разом із посадовцями здебільшого і займаються маніпуляціями, формуванням хибних уявлень та поширенням дезінформації, створюючи ілюзію загального добробуту.