От і минулого тижня вперше в новітній українській історії громом на всю країну прозвучало звинувачення у… «державній зраді» двом народним депутатам від ОПЗЖ  – Віктору Медведчуку й Тарасу Козаку. За повідомленням СБУ, вони у серпні 2020 року передали російським спецслужбам інформацію про розташування «прихованого військового підрозділу Збройних сил України».

Може скластися враження, що раніше у нас таких справ не було. Але це зовсім не так, бо на сайті офісу Генерального прокурора є інформація щодо судових рішень за статтею 111 Кримінального кодексу України – державна зрада. Так ось з 2014 року обліковано 382 кримінальних провадження, вручено 144 підозри у скоєнні злочину, з яких ухвалено 34 судових рішення. Але нардепи у цій справі засвітилися справді вперше.
Та якщо другий фігурант гучної справи заздалегідь накивав п’ятами у бік Москви, то дійсний член (академік) Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук і професор Медведчук чи то переконаний у своїй невинуватості, чи так упевнений у немічності української Феміди, що зовсім не переймається своїм «загратним» майбутнім і навіть не помишляє про втечу, а поділився після засідання суду з журналістами своїми планами на майбутнє. Та й чого тут перейматися, якщо Печерський суд встановив як запобіжний захід домашній арешт, навіть не вимагаючи застави, хоча представники звинувачення й просили заарештувати його з можливістю виходу під заставу в розмірі 300 мільйонів 930 гривень. І це в ситуації, коли обвинувачений у держзраді має фактично необмежені можливості (недарма ж він фігурує у списку багатіїв від Forbes), аби безперешкодно здійснювати тиск на суд чи впливати на слідство!
І тут вишиковується ціла низка з «чому». Чому за обмальовування стін Офісу Президента один із обвинувачених спершу опиняється в СІЗО, а вже потім його переводять на цілодобовий домашній арешт? Хіба він мав якусь можливість впливати на слідство?
Чому справа провалу спецоперації із захоплення російських терористів-«вагнерівців» не розслідується, хоч у ній і не обійшлося без «державної зради»? Чому не чути про розслідування семи провалів спецоперацій ГУР МО (про це повідомив Юрій Бутусов – радник на громадських засадах міністра оборони Андрія Тарана), в результаті чого загинули військовослужбовці, а значна кількість людей захоплена ворогом та ще й розкриті головні напрямки роботи проти РФ?
Відповідь на ці (і не тільки ці) «чому» частково криється у появі бази даних на прокурорів, слідчих, суддів та інших осіб, причетних до політично вмотивованих кримінальних переслідувань під назвою  «Правотворець». Така ось специфічна реакція громадянського суспільства на свавілля правоохоронної системи.
А ще минулого тижня була можливість переконатися у  справжній ціні розмов про демократію і європейські цінності, яку продемонструвала Німеччина, дозволивши продовжити будівництво газопроводу «Північний потік-2» навіть всупереч протестам тамтешніх екологів. При цьому аж ніяк не виходить запідозрити очільників цієї держави у незнанні можливих наслідків такого кроку, адже прокачування російського газу в обхід України знімає останнє застереження проти можливої повномасштабної агресії Путіна проти нашої країни. Але великі гроші змушують заплющувати очі навіть на співробітництво з агресором і нахабним порушником європейських правил. Все інше просто порожні слова, як би красномовно і переконливо вони не звучали з найвищих державних уст. І, на жаль, це трапляється вже не вперше…