Пригадую, як золотолистого жовтня 1951 року нас, першачків, вчителька Анастасія Яцишина повела в колишній садок пана Ліпського, де в його ж дерев’яному будиночку була наша початкова школа. На виховній годині вчителька розповіла про красу природи, чарівність осені, зокрема про роль дерев у нашому житті. Казала, що держава готує заліснення краю, – захист від літніх суховіїв, зимових виморожувань землі тощо.

– Давайте і ми долучимося до хорошої справи. Нехай кожен збере небагато, лише сірникову коробку, насіння ясена, клена, дуба. Допоможемо лісівникам вирощувати саджанці для полезахисних смуг, – закликала педагог.
Тоді мало хто знав, що один із київських науково-дослідних інститутів уже працює в наших краях над проектом малого заліснення, яке має вберегти поля від ерозії, засух (мабуть, вже тоді вчені передбачали нинішню ситуацію в природі).
А через рік-другий не тільки біля нашого села Гальчинці, а й на полях сусідніх лісівники разом із селянами за спеціальними схемами висадили сотні тисяч дерев.
Здавалося, то було як марево – зелені міні-ліски виросли з нічого, мов диво.
Йшли роки, міцніли дерева, своїми кронами і стовбурами стримували бурі. Ті полезахисні лісосмуги стали оберегами не тільки ланів, вони наповнювали витоки таких річок як Случ, Збруч і Жердя.
На жаль, за останні майже сім десятиліть захисні лісосмуги почали потроху зникати, хоч вік дерев – не такий уже й великий. Схоже, нові покоління вирішили, що як ото у фільмах – марева з’являються, та й зникають. Рукотворно... Дерева почали масово зрізати. Але природа мовчазна лише до певного часу. Не плаче, не стогне. Та рано чи пізно люди почнуть розуміти, що без допомоги природи нам не вижити. До прикладу, от у тому ж краї – останнім часом клімат стає все посушливішим, зникли витоки річки Жерді – немало-небагато майже десять кілометрів русла щезли. Мабуть, це і стало однією з причин, що в селі Гальчинці у криницях знизився рівень води, тепер їх доводиться поглиблювати на 5-8, а то й більше метрів.
Сподіваюся, що хтось все-таки задумається над ситуацією, зрозуміє, що природі потрібна допомога. В нашому краї от уже кілька років активісти, громадські організації серйозно взялися за заліснення проблемних ділянок, особливо тих, котрі непридатні для ведення сільського господарства. Дай Боже, щоб і у наших мальовничих урочищах запульсували життєдайні джерела і зазеленіли дерева. Проте не варто забувати, що це справа кожного відповідального громадянина, а також влади і держави в цілому.