Такої колотнечі, яка здійнялася минулого тижня на теле- та Інтернет-просторах, давно вже не було в Україні. А все тому, що у Женеві стрілися новий президент Сполучних Штатів Америки Байден і старий президент Росії Путін. Здавалось би, стрілися та й стрілися. Мало хто там із ким у світі щодня стрічається. Ну то й що?
Але учасники тієї зустрічі, обійшовшись у своїх підсумкових прес-конференціях усілякими натяками та недомовками щодо України, чи, як висловився Путін, «мазком» (ото й усе, чого Україна в його розумінні заслуговує!), спричинили такий сплеск суджень, що всяк бажаючий узявся на свій копил трактувати, що і як там при зачинених дверях нібито обговорювалося.
Агов, політики, вам не соромно зазирати в роти чужих президентів, намагаючись не пропустити не те, що жодного сказаного ними слова, а навіть якогось найменшого натяку, замість того, аби докласти зусиль і вивести свою державу на такий рівень, щоб уже нашому президентові інші державники заглядали до рота? Вам же люди довірили керувати (а по суті й свої долі також, хоч виборці при голосуванні рідко про це замислюються) великою європейською країною з багатющими природними ресурсами, роботящими людьми, найродючішими у світі чорноземами і талановитими науковцями! І де ті «роботящі руки»? Гарують по заграницях. Де природні ресурси? Збагачують купку спритників, а за інформацією міжнародних організацій рівень бідності у 2020 році в Україні зріс до 50 процентів і за тією межею вже опинилися 19 мільйонів українців. Епоха бідності, кажете, скінчилася? Ну, ну… А де найродючіші в світі чорноземи? Переважно в користуванні великих міжнародних холдингів, які вже не мають наміру повертати їх власникам. Тому-то за інформацією доктора економічних наук Віктора Ємцева, виробництво зерна в Україні щороку зростає, а споживання хліба ско-ро-чу-ється. Напевно, його вже їсти нікому…
І тільки талановиті науковці і виробничники порадували й одночасно засмутили. Порадували, бо на міжнародній виставці «Зброя та безпека», яка відбулася в Києві з 15 по 18 червня, були представлені такі зразки новітньої зброї, аналогів яких не має жодна країна світу. Чого вартий хоч би й український безпілотник-
невидимка, зроблений за технологією стелс, який здатний завдавати ударів як по наземних цілях, так і повітряних. Але… всі ці наукові і технічні новинки розроблені лише за рахунок оборотних коштів самих підприємств без допомоги держави й поки що не відомо, чи підуть вони у серійне виробництво, чи так і залишаться в кращому випадку в експериментальних зразках, а в гіршому – будуть продані чи викрадені зарубіжними конкурентами. І це у державі, в якій триває війна…
А ще минулого тижня виповнилося вісімдесят років від початку німецько-радянської війни. Колись наш земляк учасник тієї бійні, відомий журналіст і письменник, декан факультету журналістики (1965-1969, 1972-1982 рр.) Дмитро Михайлович Прилюк написав, що куля, яка вбила молодого солдата, зробила цілу просіку в майбутньому людства. І скільки тих просік лежить безіменними й іменними у братських могилах від Волги до Ельби та від Чорного до Білого морів, досі точно не знає ніхто! А в нас і нині ледь не щодня ллється кров і ті просіки множаться й множаться. Як множаться і солдатські могили, і солдатські вдови, і солдатські сироти, і посамітнілі батьки…
Gismeteo 
