Минулий тиждень був такий насичений подіями, що навіть важко визначити, які з них важливіші, а які другорядні. Загалом вистачило б і відзначення 30-річчя Незалежності України, а тут ще й фрау Меркель приїхала чи то з прощальним візитом, чи то з попередженням нашому президентові, аби не дуже то скаржився на неї та її державу Байдену. Зате свою позицію щодо летальної зброї для України (не продавали, не продаватимемо і ніхто в Європі не продасть) та «Північного потоку-2» (добудували і будемо використовувати собі на благо) вона ніяк не скорегувала.

Та й будь-яких нових гарантій безпеки навіть на словах не дала. А колишній президент України Віктор Ющенко заявив в ефірі каналу «Україна 24», що в 2008 році на бухарестському саміті Ангела Меркель не погодилася на отримання Україною Плану дій щодо членства в НАТО. І це при тому, що вона своєї нелюбові до Путіна ніколи не приховувала. Бо ж іще 2 березня 2014 року першою серед лідерів провідних держав світу заявила, що «Путін втратив реальність», що у перекладі з дипломатичної мови означає, що він «з’їхав з катушок».
Але на відміну від хазяїна Кремля, який безоглядно вершить долі не тільки своїх підданих, але й доброї половини Європи, фрау Меркель не може не рахуватися із настроями як у її партії, так і з думкою громадян Німеччини. А вони, ті настрої, формувалися не в останню чергу за активного підігріву російської пропагандистської машини (не лише в Україні північний сусід «бомбить» голови громадян). Тому-то й бажання німецького великого бізнесу стати визначальним гравцем на європейському газовому ринку підтримує і влада, і пересічні німці. Бо Україна — це десь там далеко, далеко на сході, а дешевий російський енергетичний ресурс уже майже в німецьких сховищах.
Саме ця обставина, на думку політологів, завадила пані Ангелі залишитися в Києві і для участі у «Кримській платформі». Але це аж ніяк не применшує його зовнішньополітичне значення. Достатньо й того, що попри агресивний тиск кремлівської дипломатії та попередження про неминучу розплату за участь у ньому, представники 46 держав продемонстрували, що не змирилися з окупацією Криму і не забули, хто і в який спосіб це зробив.
Звісно, що частина учасників форуму була дуже обережна у своїх оцінках загарбника. Але сам факт, що форум відбувся і в ньому, принаймні, взяли участь представники стількох країн, скільки жодного разу не було 9 травня на «сакральному» для головного кремлівця святкуванні, засвідчив несприйняття середньовічних методів гарматної дипломатії. І тепер лише від очільників нашої держави залежить, чи матиме ця ініціатива гідне продовження…
На відміну від минулорічних святкувань Дня Незалежності, цього року ми побачили на Майдані не шоумена, а справжнього Президента України. А його слова про те, що «ми не сироти й не знайди. Ми — нащадки могутньої країни, яка була центром Європи» гідні того, щоб бути розтиражованими на білбордах всіх міст і сіл держави…
Та найважливішим у виступі Володимира Зеленського є те, що відтепер День хрещення Руси-України —
28 липня — буде датою відліку нашої державності. І хоч він жодним словом не згадав про війну, яку розв’язала Росія, і не назвав Росію головним ворогом державності України, його указ рубає під корінь міф про тисячолітню державність Московії…