Хоч підсумки року підбивати ще зарано, проте осінь — період, коли головні плани або реалізовані, або ж продовжують втілюватися. І якими будуть ці підсумки — радісними чи невтішними, можна спрогнозувати вже тепер. Про це й говоримо з головою Чемеровецької територіальної громади Олександром Собанем, торкаючись багатьох інших тем життя громади.
— Після минулорічних виборів до органів місцевого самоврядування Чемеровецька територіальна громада зросла: Вишнівчицька, Зарічанська, Летавська й Юрковецька сільські ради стали її частиною. Тепер у громаді 46 населених пунктів і, зрозуміло, обсяг наших завдань, планів суттєво зріс, особливо — у забезпеченні господарських потреб.
— До речі, аргументи тих сільрад, які «сідали в останній вагон» реформування, базувалися на побоюваннях, що вони залишаться на задвірках уваги, що розвиватимуть лише центр громади. Саме тому воліли подовше залишатися самостійними.
— Для нашої громади такі судження є безпідставними. Ми утворилися наприкінці 2016 року, в грудні, а вже в лютому захищали проєкт щодо будівництва ЦНАПу. Інші проєкти — освітлення вулиць, будівництва водогонів, ремонту доріг і закладів соціальної сфери за цей час реалізовані у більшості населених пунктів. Мої знайомі, до прикладу, дитинство яких минуло в маленькому селі Криків, пригадують, які величезні колії були раніше посеред дороги, дорослі мусили переносити дітей на руках. А тепер тут безперешкодно проїжджають навіть легкові автомобілі. Хоч ми не маємо можливості асфальтувати шляхи в усіх населених пунктах, зате комунальним транспортом постійно підсипаємо, рівняємо, розчищаємо сільські дороги. Тобто, чимало проблемних питань, які будемо лише розпочинати вирішувати в нещодавно приєднаних селах, в інших, першофлангових у децентралізації, вже мають успішні результати.
— І який же він, багаж нерозв’язаних проблем, що дістався громаді разом із новоприєднаними селами?
— У всіх діючих на сьогодні школах, що розташовані на території новоприєднаних сіл, залишається газове опалення. Це ж такі великі витрати для бюджету громади! Тому днями разом із заступником ми вели перемовини про закупівлю твердопаливних котлів у ці освітні заклади. І загалом, у багатьох господарських напрямах цих сіл не було зрушень впродовж останніх років, тому роботи попереду дуже багато. А про те, що якийсь із населених пунктів випаде з «поля зору», й мови бути не може. Просто все йде своєю чергою.
— Сільські голови могли розпоряджатися бюджетом, у їхніх руках були важелі впливу. Від старост тепер мало що залежить, то чи можуть вони впливати на зміни в селі? — подекуди чуємо такі запитання.
— Треба зважати на те, що старих підходів, правил у цих процесах немає. Ті, хто стояв біля витоків територіальної громади, вже і мислили, і діяли по-новому. Тож і старост сьогодні, вважаю, аж ніяк не можна порівнювати з колишніми головами. Від їхньої небайдужості, ініціативи залежить дуже багато. По-перше, старости бачать, які питання для їхніх сіл є нагальними. Ініційовані ними проєкти, навіть незначні, обов’язково знайдуть відгук. І успіх проєктів соціального партнерства з орендарями земельних паїв багато в чому залежить саме від позиції старост. Вони обов’язково повинні бути лідерами і господарниками, які на реальних справах застосовують цей хист.
Наші старости, до речі, охоче запозичують досвід інших громад. Зокрема, у Литві вивчали, як власноруч створити цікавий туристичний об’єкт у селі, знайти, так би мовити, свою родзинку. Окремі вже запровадили подібні цікавинки. Поїдьте у Почапинці, ви будете приємно здивовані, яким привабливим став центр села. Таких прикладів немало.
Додам, що завдяки енергії, бажанню місцевих жителів можна реалізувати немало, цікавий проєкт завжди отримає фінансову підтримку.
— Проте є села, де переважна більшість — пенсіонери, села, які називаємо неперспективними. Вкладати кошти в такі, мабуть, не поспішаєте, це ж невигідно?
— Підхід Чемеровецької громади інший. Скажімо, в таких селах як Слобідка, де немає школи, дитсадка, Будинку культури і живуть переважно пенсіонери, ми все одно вкладали кошти, — в освітлення вулиць, у прокладання водогону. У маленькому, як кажуть, неперспективному, селі Нова Гута збудували міст, який з’єднав його зі Смотричем. І таких прикладів вистачає. Якщо вже звемося громадою, то підтримку повинні відчути всі села, які увійшли в це об’єднання.
— А що, Олександре Володимировичу, вважаєте головним досягненням Чемеровецької громади в поточному році?
— Коронавірус, знаємо, негативно позначився на багатьох планах, призупинив реалізацію окремих з них. І все ж поточний рік обов’язково запам’ятається жителям Чемеровеччини відкриттям стадіону. Досить довгим був шлях до цієї події. Але сьогодні центр фізичної культури, активного відпочинку живе, діє! Тут — місце спортивних змагань різного рівня, тут чемерівчани проводять з користю вільний час. Люди вдячні за такий подарунок.
Трохи раніше ми провели капітальний ремонт шкіл №1, №2 у селищі, а тепер вже й дитячий садочок «Дзвіночок» у Чемерівцях майже готовий до відкриття. Це — сучасний заклад дошкільної освіти, який відповідатиме найвищим вимогам. Утеплено фасад, замінено всі внутрішні комунікації, вже є художній розпис ігрових кімнат, спалень, актової зали. Завезли нові меблі, проводиться благоустрій території садочка. Такий садочок — це реалізована мрія батьків і дітей. Вона втілена завдяки коштам держави і громади. З фонду регіонального розвитку спрямовано понад
7 мільйонів гривень, з місцевого бюджету — майже 800 тисяч гривень. Це якраз і є той результат, який отримуємо від захисту наших проєктів.
Не варто думати, що успіх до громад приходить сам по собі. Не буває він швидким, як за помахом чарівної палички. Кожне, навіть найменше досягнення, — це обов’язково напружена робота всієї команди, це прагнення, неспокій, це — величезне бажання змін. Попри труднощі ми ідемо цим шляхом і хочемо, щоб кожному жителю наша громада давала підстави для гордості.