Справжньою сенсацією в Україні став фільм «Білорусь очима Євгена Шевченка», який зібрав майже 2 мільйони переглядів на двох інтернет-ресурсах. У ньому йдеться про здобутки найближчих сусідів, побратимів по вірі та кровних родичів. Прекрасні дороги, найсучасніший онкологічний центр в Європі, багатомільярдні проєкти, агромістечка просто вражають уяву. І ніхто там це не іменує «великим будівництвом»!
За візит до Олександра Лукашенка народного депутата Євгена Шевченка виключили із фракції «Слуга народу». Хоча, що тут крамольного? Два роки тому правицю Президенту Білорусі тиснув Володимир Зеленський. І коментував: «Між нами немає меж, тому що наші люди дружні, ментально близькі, однакові».
Співробітництво з цією республікою дійсно має гарні перспективи. Тільки транзит обіцяє мільярди доларів щорічно. Крім того, 55-кілометровий канал Огінського між Дніпром та Німаном допоміг би з’єднати Чорне і Балтійське моря. До Другої світової війни він був судноплавним. Однак нині потребує реконструкції. Цей геополітичний козир міг би принести шалені дивіденди, оскільки пов’язує Північну Європу з Близьким Сходом.
Вільна торгівля з Білоруссю має й інші вигоди. Ми імпортуємо звідти електроенергію, пальне, добрива, техніку, продукти, ласощі для дітей без ГМО та пальмової олії. На жаль, у економічні стосунки втрутилася політика. Через неї товарообіг і обсяг перевезень між двома державами скоротилися.
Фільм Євгена Шевченка зібрав десятки тисяч «так», і жодного «ні»!
Але питання з ким нам дружити, а з ким ворогувати, вирішує Президент.
У той час, коли українці дивилися фільм, відбулася інша подія – перемовини Володимира Зеленського з Таїбом Ердоганом. Кілька років тому фронтмен «95-го кварталу» обзивав Президента Туреччини, голову ісламістської «Партії справедливості та розвитку», реставратора Османської імперії «вусатим тараканом». Тепер у Києві сталася сатисфакція.
Туреччина – суперник України за лідерство у Балто-Чорноморському регіоні. На цю роль також претендує Польща. Підписання угоди про зону вільної торгівлі з південним сусідом фактично означає визнання його пріоритету.
З історії Туреччина відома більшості українців через війни з нею козаків. А тепер – завдяки люля-кебаб, шаурмі та юшці чорба із сочевиці. Ще османи якимось чином виграють тендери на «велике будівництво». До списку приєдналися безпілотники. Що не дивно. Власник компанії, яка їх виготовляє, Сельджук Байрактар – зять Таїба Ердогана.
В Україні дрони рекламують, як панацею у боротьбі з агресором. Це не відповідає дійсності. Такі апарати безпорадні перед потужною системою ППО. В Туреччині їх використовує жандармерія проти масових заворушень і курдських повстанців.
У нас османів подають, як союзників у протистоянні з Росією, що теж є вигадкою. Для своєї армії вони закупили там комплекси С-400. А також в піку Україні разом із «Газпромом» побудували «Турецький потік».
Чимало експертів негативно ставляться до підписання зони вільної торгівлі з Туреччиною. Вони звертають увагу на кілька моментів: по-перше, османи купують енергоносії дешевше, ніж українці, по-друге, там існує серйозна підтримка держави своїх виробників, а по-третє, зараз їхня ліра, знецінилася, і отже, турецькі товари стали конкурентнішими, що може добити нашу промисловість, яка і так ледве на ладан дихає.
Gismeteo 
