– Слава Україні! — вітається сусідка.
– Героям слава! — відповідаю.
– То ДО ВІЙНИ можна було вітатися «Добрий день», — каже сумовито. — Бо де ж тепер ті добрі дні?..
Вона змахує сльозу і ще щось каже. Та я її вже не чую, бо оте — «ДО ВІЙНИ» — наче обухом б’є по голові. Воно ж знову вже вкотре розчахнуло нашу історію! Здавалось би, стільки разів доводилося чути цей вислів від старших людей, але тепер у ньому сконцентрований зовсім інший зміст — страшний і кривавий.

Бо ця війна триває зараз!!! Та ще й досі здається, що все наснилося, що це сон, що все, як раніше, варто тільки прокинутися і одразу ж опинишся у мирі і спокої, де не ллється наша кров, де немає трагедії жителів Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Ворзеля, Маріуполя, Охтирки, Харкова та ще сотень і сотень міст, містечок та сіл. Де немає нескінченного потоку біженців, яких за інформацією ООН уже більше двох мільйонів.
Але все це відбувається наяву, і за час, що минув після 24 лютого, ми дізналися про себе, про людей, про світ загалом більше, ніж за попередні десятиліття. Адже сучасна воєнна техніка принесла всі її жахіття, страждання, кров і смерть у кожен дім. І з’ясувалося, що немає в нас тепер тилу, немає безпечного місця, де можна було б порятуватися, бо ракети російського загарбника можуть убивати, калічити і руйнувати по всій Україні.
А мережа мобільного зв’язку й Інтернет посприяли тому, що всі найжахливіші злочини агресора і героїзм наших захисників стають відомі світові заледве не в режимі реального часу. Тепер новини 2, 3, 5-годинної давності вже застарілі, бо події розгортаються так стрімко, що годі їх всі й відстежити. Та й чи варто це робити? Чи не краще діяти, докладаючи своїх зусиль для перемоги.
Завдяки Інтернету, стало відомо також про справжній задум кремлівського «сірого чоловічка» (адже всі свої злочини він завжди загортає у якісь барвисті брехливі фантики), бо о 8.00 26 лютого в РІА «Новости» на своєму сайті розмістило заздалегідь підготовлену статтю «Наступление России и нового мира». Так ось, у ній чітко розписані причини початку загарбницької війни, і, найголовніше, що нас чекає, якщо зазнаємо поразки. «Украины  как анти-России больше не будет, — ідеться в статті. — Россия восстанавливает свою историческую полноту, собирая русский мир, русский народ вместе — во всей его совокупности великороссов, белорусов и малороссов». Ось так — не більше й не менше. Українцям в «русском мире» місця немає. Тільки «малороссам». А будучи впевненими, що двох днів досить, аби захопити Київ і стерти нашу державу з лиця землі, вони вже й подальшу долю для цілого народу визначили: «Украина вернулась к России. Это не значит, что будет ликвидирована ее государственность, но она будет переустроена, переучреждена и возвращена в свое естественное состояние части русского мира».
У цих відвертих зізнаннях криється і пояснення причин варварських бомбардувань та обстрілів наших міст та знищення сіл. І вбивства мирних громадян, у тому числі жінок та дітей. Ось так відбувається «переустройство» і «переучреждение». А ще, створюючи гуманітарні катастрофи, витісняються з обжитих місць мільйони людей. І знову ж таки, відбувається це у прямому ефірі. Що, напевно, за задумом агресора має залякати і деморалізувати українців.
Не злякалися! Не деморалізувалися! Навпаки, у центрах комплектації черги. ЗСУ і тероборона укомплектовані за штатами воєнного часу, як і їхні резерви. Понад 140 тисяч українців, переважно — чоловіки, повернулися з Європи, з яких десятки тисяч вже влилися до лав захисників України. Понад 20 тисяч звернень від іноземців, які готові приїхати в Україну і захищати світ від кремлівського зла.
Та й навіть в окупованих Росією містах Херсоні, Мелітополі, Куп’янську та Бердянську тривають масові громадські акції непокори із прапорами та виконанням Гімну України, що руйнує заплановані Росією пропагандистські спектаклі з оголошення нових незалежних «республік». Ба, більше. Окупанти, фактично, контролюють лише ту місцевість, де самі в цей час перебувають, а за межами цих територій продовжує діяти українська влада, яку підтримують люди!
…Сьогодні 15 день війни, а здається, що минула ціла вічність. 15 день українці в Україні й у всьому світі сущі живуть у стані тривожного чекання, який скінчиться тільки тоді, коли настане «ПІСЛЯ»… Після війни. І кожен день нашого спротиву наближає мить Перемоги, коли знову можна буде беззастережно сказати одне одному: «Добрий день»!