Біль настільки глибокий, що годі дно побачити. Туга настільки безмежна, що, здається, ніколи її не подолаємо. Тисячі втрат — гинуть наші військові, ворог безжально знищує й мирне населення. Найжахливіше — убиває українських дітей. Уже кілька місяців поспіль щодня чуємо гнітючу статистику, та серце щоразу відмовляється сприймати цю найбільшу несправедливість.

Однак, мусимо бути сильними, щоб з вірою впевнено іти до Перемоги. Тож спрагло шукаємо навіть найменші приводи для оптимізму. І, з’ясовується, позитивні моменти є і у війни. Перший найбільший обмін військовополонених рф на бійців української армії відбувся 29 червня. Внаслідок цього обміну додому повернулося 144 військовослужбовці, з них 95 — захисники «Азовсталі». Тож тепер відчуваємо уже безмежну радість. Бо наші захисники повертаються після важких митарств на рідну землю.

Позитивні емоції викликав і саміт НАТО, який відбувся минулого тижня у Мадриді. І хоч на ньому не покликали Україну стати членом альянсу, як от Фінляндію та Швецію, але його уже назвали історичним. Найперше тому, що нова концепція стратегії НАТО називає росію «найбільш значною та безпосередньою загрозою безпеці союзників, а також миру та стабільності в євроатлантичному регіоні». Окрім того, генсек НАТО Єнс Столтенберг зауважив, що альянс допомагатиме Україні стільки, скільки потрібно для її перемоги у війні проти росії. При цьому, щоправда, зауваживши, що «…маємо бути готовими до довгострокової перспективи».

Ще один позитив — визволення острова Зміїний. Над ним знову піднято український прапор. Окупанти свій відхід з нашого острова назвали жестом доброї волі, однак Пентагон вважає це наслідком успішного значного тиску українців на росіян, через що ті змушені були залишити острів.

Особливо примітно, що важливу роль, за словами головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного, в цій операції зіграла «Богдана», українська самохідна гаубиця, яка має «натівський» калібр — 155 мм, дальність її пострілу становить 40 кілометрів.

Генерал Залужний висловив велику подяку конструкторам та виробникам «Богдани», а також іноземним партнерам за надані засоби ураження.

Що ж, з іноземними партнерами, як кажуть, усе зрозуміло. Їм насправді щира вдячність за зброю, яку вони надають Україні. Без їхньої підтримки ворога нам не здолати. На жаль, «Богдана», як кажуть, у нас в єдиному екземплярі. Над її розробкою почали працювати ще у 2016 році. У 2018-му гаубицю було продемонстровано на військовому параді до Дня незалежності. А потім випробування припинилися майже на рік. Поновилися лише у травні 2021-го. А через дев‘ять місяців відбулося повномасштабне вторгнення росії у нашу країну. І вже треба було воювати, але не було чим. Бо де наші «Вільхи», «Нептуни», «Громи»? Чому за вісім років війни ми не наростили достатньо оборонно-військовий потенціал держави? На жаль, міцної волі й сильного українського духу недостатньо для того, аби успішно громити ворога. Особливо, коли він переважає наше військо не лише у живій силі, а й озброєнні. І не просто у кілька разів, а — у десятки…

У швейцарському місті Лугано відбулася Міжнародна конференція з питань відновлення України. На ній прем’єр-міністр України Денис Шмигаль представив план післявоєнної відбудови України. Так званий «план Маршалла» розрахований на 10 років та вартує 750 мільярдів доларів. Ми наголошуємо, що відновлення України необхідно починати, не чекаючи закінчення війни. Звісно, усі ці плани для пересічного українця поки що мають вигляд радше ефемерний. Втім, саме цей план, можливо, зігріє серце нам усім і додасть сили швидше наближати Перемогу.

Нині, на жаль, ворог окупував усю Луганську область. Після важких боїв наші воїни залишили Лисичанськ. І Лисичанськ, і Сєвєродонецьк, як, власне, й багато інших містечок і сіл, піддавалися суцільним обстрілам та бомбардуванням — стиралися з лиця землі. Таку ж тактику, вважає британська розвідка, окупанти будуть застосовувати і для захоплення Донецької області. Випалена земля — ось що потрібно безжальному ворогу. І знову серце пручається, відмовляючись сприймати жорстоку реальність.

Ще особливо болить душа за наш український хліб. Чи не тому, що ми, як ніхто, добре знаємо йому ціну? І за той, що вже вкрали загарбники. І за той, що ще маємо у сховищах. І за хліб цьогорічного врожаю — не знаємо, наскільки успішно вдасться його зібрати в умовах війни.

Уже в липні Бразилія, яка головуватиме в Раді Безпеки ООН, планує обговорити глобальну продовольчу кризу в світі, яка можлива внаслідок війни росії з Україною. Що ж, сподіватимемося на максимально позитивне вирішення питання. Однак, треба зауважити, що, крім того, що наша держава є одним з найбільших експортерів зерна, український народ є одним з найволелюбніших у світі. Тож ми боремося. Платимо високу ціну, але боремося. Нехай ніщо нас не зупиняє.

Тетяна КІРИК, черговий оглядач «ПВ».