Традиційно четвертої суботи листопада вшановують українці пам’ять загиблих від Голодомору, що спричинений був не неврожаєм, а свідомим геноцидом нації.

Доволі велелюдно відзначив скорботну дату і Хмельницький. На майдані Незалежності зібралися керівники області та міста, депутати обласної та міської рад, представники управлінь та відомств, члени товариства політичних в’язнів та репресованих, духовенство, школярі, словом, ті, кому болить незагойна рана України. Адже навмисний голод, цинічно запрограмований і реалізований злочинним більшовицьким режимом, забрав мільйони людських життів. Бо ж кількість невинно убієнних сягнула десяти мільйонів. Це чверть населення сучасної України. Як страшно це! Щохвилини вмирало 17 людей, щогодини – близько тисячі, щодоби йшли з життя 25 тисяч наших співвітчизників. Лише у Хмельницькій, тоді ще Кам’янець-Подільській, області за цей період від голодомору померло близько 35 тисяч подолян. А скільки болю, розпачу, пекельної безвиході і страшної безнадії за цими цифрами. А скільки нестерпності у душах тих, хто пережив це пекло. І навіть страшно уявити, як, мріючи про бодай окраєць хліба чи хоч з печі диму, вмирало дитя, і нічим не могла зарадити мати…
У пам’ять про жертв найбільшої трагедії за всю історію українського народу кількатисячна колона з запаленими лампадками у руках, квітами, маленькими снопиками жита, прикрашеними кетягами калини, пройшла вулицями міста до пам’ятника Янголу Скорботи.
Біль хронографа відчеканив скорботну хвилину мовчання. За душі трударів з найбагатших чорноземів, що приречено помирали від голоду, панахиду відслужили священики різних конфесій. А після лягли до пам’ятника житні колоски, квіти. Тисячі запалених лампадок довкола  символізували, що ніколи не забудуть українці, як знищували наш народ, і що ніколи більше не допустимо подібного. Бо ж злочин цей за масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь не має аналогів в історії людства.