У суботу, 25 листопада, Україна вшанувала пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Національні пам’ятні заходи до 84-х роковин геноциду пройшли під гаслом «Голодомор — це помста за свободу, помста за революцію».

Адже у 1917-1921 роках українці відродили власну державність. Українська Народна Республіка задекларувала демократичний лад та дотримання основних прав і свобод людини. Натомість перемога після 1921 року на нашій землі більшовицької мілітарно-інформаційної агресії принесла фізичний, моральний і духовний терор.
Утім ця перемога московського більшовизму в окупованій Україні ніколи не була остаточною. Впродовж
ХХ століття українці знову і знову повставали збройно і духовно. Загони повстанців по всій Україні протистояли комунізації до 1930-х років. Дослідники наголошують: спланованому більшовиками Голодомору-геноциду 1932-1933 років передували три організовані великі кампанії «добровільної здачі зброї», останню таку в УРСР провели 1928 року. Це дало змогу, як мінімум, потроїти результативність другого Голодомору в Україні (близько 10 мільйонів жертв), порівняно з першим 1921-1923 років (понад 2 мільйони жертв). Від третього голодомору 1946-1947 років загинуло щонайменше
1 мільйон українців, та, увага, на території, де діяла УПА, голоду не було!
 До речі, перший голодомор-теракт цілком провалився у Чернігівській, Полтавській губерніях окупованої більшовиками УНР, де українці масово збройно протистояли червоним окупантам. Наш земляк, історик Владислав Берковський на підставі зібраних документів свідчить: «У нашій області селянство чинило опір колективізації. Так, 28 лютого 1930 року розрізнені виступи селян навіть переросли у масове антибільшовицьке повстання. В ньому взяло участь щонайменше 22 села теперішнього Славутського району. Активну участь брали сільські жінки, гуртуючись у загони по 300-500 осіб, йшли з сокирами на голів сільрад і партійців. На придушення заворушень влада кинула кавалеристів Червоної армії, яких інспектував Будьонний, та спецзагони з Донецької, Луганської областей».
Отож у 1932 році насильницьке вилучення всього продовольства (не лише зерна), блокада сіл та цілих районів, заборона виїзду за межі охопленої голодом України (українських селян повернули в рабство, не видавали паспортів, примушували до праці в колгоспах), масові репресії — усе це повинно було, за задумом лиховісних зверхників Кремля, придушити українське прагнення незалежності через знищення українських трударів-хліборобів та духовного, свідомого осердя — інтелігенції.
Найстрашніше у таких, найімовірніше і нині неточних, цифрах: геноцидом 1932-1933 років знищено понад 3 мільйони 900 тисяч українських дітей. А скільки ненароджених? Людомор-геноцид спричинив не лише колосальні демографічні втрати, а й духовну руїну України.
Саме тому держава Україна вимагає визнання геноциду 1932-1933 років усім світом, його міжнародного розслідування і правової оцінки! Щороку все більше цивілізованих держав визнають цю трагедію цілеспрямованого нищення українців. До радянської влади в Україні ніколи не було голодоморів!
 До речі, цьогоріч у День пам’яті жертв Голодомору в Україні прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо, як передає «Укрінформ», наголосив, що Канада пам’ятає про цей жахливий злочин: «Разом із жертвами Голодомору та їхніми нащадками ми згадуємо і засуджуємо цей акт». За словами Трюдо, Голодомор — одна з найтемніших сторінок в історії людства, це — «провальна спроба знищити ідентичність та волю українського народу». Президент України Петро Порошенко заявив про необхідність прийняття закону про відповідальність за невизнання Голодомору в Україні.
Невинно убієнних жертв голодоморів в Україні хмельничани вшанували багатолюдною скорботною ходою від майдану Незалежності до пам’ятника «Янгол Скорботи».
Священики християнських церков відправили панахиду за жертвами голодоморів. Квіти, пашницю, запалені свічі та лампади на вічну пам’ять про загиблих принесли члени Товариства політичних в’язнів та репресованих, представники влади міста та області, юні та зрілі мешканці обласного центру...
Після молитви, покладання квітів люди ще довго не розходилися, поминаючи трагедію у світлі сотень свіч і лампадок. На великому екрані на Проскурівській розгорталися імена та історії жертв злочину проти людяності, озвучувалися факти, нагадувалася історія... Небайдужі подоляни запалили свічки пам’яті на підвіконнях житлових будинків та установ міста...