Якби жили мої батьки-українці, вони б відмовилися від нього, як нині зробили ми всі, вся наша родина: брати, племінники, внуки. Дуже соромно, що він роками чекав цього ординського нашестя. Все торочив про расєю, визволителя Путіна, хоча чого гріха таїти, ніхто його в Україні не тримав. Мовляв, їдь у свою расєю, щоб харчуватися там зі смітників і помийок. Звісно, ми сприймали все це як чорний невдалий гумор. Але ж ні, рептилія з петербурзького підворіття  кремлівський карлик, таки збожеволів остаточно. Маніакальна ідея знищити нашу Україну здолала в його маразматичній голові рештки розуму.

Отримавши по зубах, міфічно «найсильніша» армія в світі наклала в штани. Вони думали, що це браво ходити по їхній пресловатій красній площі. Думали, що їх зустрічатимуть з короваєм та квітами. Думали здійснити бліцкриг, як ото в Грузії, Осетії, Чечні, Придністров’ї, Сирії... Словом, там, де сьогодні після них залишилися зруйновані міста, мости,  спалені села. Бо «русский мир» – це завжди знищення, поневолення, це фашизм, який несе світу психічно хвора шайка  головорізів. Так, Україна зустріне, вже зустрічає його з квітам. Кожному окупанту заготовила по... дві чічки. Саме по дві кожному з них і дістанеться.
Протиставивши себе всьому цивілізованому світу, кремлівський плазун-карлик сховався нині у глибокому бункері на Алтаї, із запасами провізії на 500 днів, звідки шантажує людство застосуванням ядерної зброї. Сказ мізків обділеного природою і Богом новітнього Гітлера здатний на все.  Але увесь світ і його невіддільну частину Україну не залякати. Зрозуміло, борони Боже, переможців у цій війні не буде, як не буде і самої землі. І все ж сподіваємося, що цю потвору, тварину  «ху*ло» таки вхопить бабуся з косою чи сам здохне, чи свої поможуть. Для «расєї-матушки», коли царя кончають його раби  – явище закономірне. А як відомо, історія завжди повторюється.
Сьогодні триває війна із найлютішим, найдикішим ворогом людства, України – росією. Війна народна, священна, війна на виживання нації, держави, світу. І якщо для когось це свято, бо є такі, що втекли в тихенькі місця і смажать шашлики, як ото було в Сатанові, чи такі, що накивали п’ятами, мовляв, після нас хоч потоп. То таких на щастя – одиниці, чи  нуль із хвостиком. Бо сім’я, звісно, не без виродка.
Тож є свої манкурти, запроданці, негідники. Цікаво, після перемоги над головним кремлівським ідіотом, як вони повертатимуться на свою батьківщину, дивитимуться в очі вдовам, дітям-сиротам, сусідам, родичам, нам  усім. Але це буде згодом. А сьогодні під ногами рашистів має горіти земля. Має стріляти кожне дерево, кожне вікно, кожна сільська хатинка.  На карту поставлено виживання нації, держави, народу. І третього тут не дано!
Як голова спілки Хмельницької ОО НСЖУ, закликаю колег бити рашистів, манкуртів – словом. Бо воно, оптимістичне, сильне, справедливе, так само захищає душу, сіє зерно Перемоги, як бронежилет чи шлем, захищає тіло українського воїна.
Насамкінець анекдот. Питає рашист рашиста: то що, взяли Херсон? – Та не вдалося, тільки першу половину. Отак ви, негідники, кляті кремлівські раби  “ху*ла” візьмете Україну. Слава Україні!