Постать Тараса Шевченка, зокрема, його перебування на Поділлі, були предметом досліджень низки вітчизняних науковців та публіцистів. Викликає зацікавленість мета згаданої археографічної подорожі до нашого краю та припис, виданий генерал-губернатором Дмитром Бібіковим, яким користувався поет під час поїздки.

Доречно розглядати цю тему на основі наукових студій історика Ореста Левицького, який у кінці позаминулого століття зацікавив нею наукову громадськість. Творчий доробок члена Української академії наук становить понад 200 наукових праць з правознавства та історії України XVI-ХІХ ст. Діяльність Тараса Шевченка та приїзд його на Подільську землю він висвітлив у статті «Археологические экскурсии Т. Г. Шевченко в 1845-1846 гг.», яку опублікував 1894 року в журналі «Київська старовина». Роботу Київської археографічної комісії вчений дослідив у капітальній праці «Пятидесятилетие Киевской комиссии для разбора древних актов. 1843-1893: Историческая записка о ее деятельности» (1893 р.).
Подорож Шевченка на Поділля тісно пов’язана із цією комісією. 1840 року колишній ректор Київського університету професор Михайло Максимович написав проект статуту та записку з обґрунтуванням потреби її створення. Він чудово розумів надзвичайну важливість вивчення давніх документів, пам’яток архітектури і археології України. Підготовлені документи подали на розгляд генерал-губернаторові Правобережної України Дмитрові Бібікову — поціновувачу археології і давнини. Він затвердив діяльність комісії у 1843 році.
Про створення комісії Шевченко міг дізнатися під час перебування в Києві наприкінці січня — на початку лютого 1844 року від її члена-співробітника Пантелеймона Куліша. На думку іншого українського історика Григорія Сергієнка, мабуть саме тоді поет вирішив після закінчення навчання в Академії мистецтв приїхати до Києва і почати працювати в цій установі.
Чому ж саме Тараса Шевченка обрали співробітником Київської археографічної комісії? На це запитання прагне дати відповідь Орест Левицький. Він вказує, що Шевченко в Україні користувався великою славою не лише як поет, але і як талановитий художник, відомий серією офортів «Живописна Україна», до якої входили кращі пам’ятки архітектури України — давні храми, фортифікація, кургани, тобто все те, що так цікавило Дмитра Бібікова. Орест Левицький припускає, що ініціатором або посередником у залученні молодого художника в члени комісії міг бути хтось з її членів, насамперед Микола Костомаров або Пантелеймон Куліш.
Тарас Шевченко при відвідинах Подільської губернії користувався відповідною інструкцією описання пам’яток. Він мав розпитувати старожилів про час зведення історичних будівель, а також про цікаві події, що мали вплив на їх історію. Приміром, поет не мав обмежуватися одним зображенням церкви і монастиря, а й здійснювати опис інтер’єру — ікон, розписів, церковних речей, іконостасу тощо.
 Шевченкові було вказано звернути особливу увагу на археологічні пам’ятки та кургани. Їх слід було змалювати, вказавши розміри і використаний матеріал, який застосовували при спорудженні.
Перед поїздкою на Поділля Тарас Шевченко впродовж червня – початку жовтня 1846 року брав участь у розкопках групи курганів поблизу Фастова. Напередодні від’їзду йому вручили «відкритий припис», на який звернув увагу Орест Левицький. Текст припису такий: «Пред’явителю його співробітнику Височайше створеної при мені Комісії для розгляду давніх актів, вільному художнику Шевченку доручаю зібрати в Київській, Подільській і Волинській губерніях різні свідчення, народні перекази і розповіді про кургани, давні пам’ятки, а також зібрати давні акти, папери і т.д.; тому приписується поліції Київської, Подільської і Волинської губерній надавати Т.Шевченку при виконанні поставленого йому завдання найбільш дієве законне сприяння».
 Також поету надали чотири пакети документів для особистої передачі губернаторам Подільської і Волинської губерній та архієпископу Подільському Арсенію, зміст яких зводився до того, «щоб п. Шевченку при виконанні покладеного на нього доручення надавалося законне сприяння».
Історик Орест Левицький станом на 1894 року зафіксував, що на той час невідомо, які пам’ятки архітектури на Поділлі і в Кам’янці-Подільському Шевченко оглянув, адже підготовлений ним детальний звіт разом з малюнками, текстами народних переказів і пісень не зберігся в справах Київської археографічної комісії. Вдалося віднайти лише рапорт Шевченка від 31 грудня 1846 року на ім’я генерал-губернатора. В ньому вказується залишок коштів в розмірі 34 рублів 69 копійок, які залишилися з 150 рублів сріблом, виділених на поїздку.
Загалом, виконуючи доручення комісії, Тарас Шевченко здійснив у 1845-1846 роках три подорожі Україною й змалював низку історичних пам’яток, брав участь в археологічних розкопках курганів та ілюструванні видань. Водночас поет залишив багато філософських суджень і висловлювань про історичні події в Україні. Він побував на мальовничому Поділлі, проживав у Кам’янці-Подільському, спілкувався з керівництвом, інтелігенцією міста і населенням його околиць.
Орест Левицький оцінює роботу Шевченка в Київській археографічній комісії як нетривалу, але разом з тим важливу для його зростання. В цей час Тарас Шевченко починає глибоко вивчати українську історію, спілкується з видатними вченими, збирає і систематизує пісні, перекази, легенди, давні документи.