Якби не українці, не було б у поляків «дива на Віслі».

У кінці серпня Польща щороку помпезно вшановує героїв «дива на Віслі», навіть не згадуючи про те, що трапилося воно не в останню чергу завдяки мужності і самовідданості… українців. Бо ж непереможний марш «червоних коней» Будьонного на Варшаву, Берлін та Париж під Замостям зупинили вояки полковника Марка Безручка.

Наступальна операція більшовицьким командуванням була задумана дуже добре. Перша кінна армія Будьонного наступала з півдня, третій кінний корпус Гая — з півночі, а піхота Західного фронту йшла через Білосток. Усі три ударні угруповання мали зустрітися під Варшавою, завершивши оточення польських військ. Так би, мабуть, і сталося. Однак 16 серпня 1920 року розпочався успішний контрнаступ польських військ під Варшавою і невдовзі Західний фронт зазнав поразки. Але в розпорядженні більшовиків ще залишалася  Перша кінна армія. Її поява під польською столицею могла докорінно змінити стратегічну ситуацію.
29 серпня Будьонний підійшов до Замостя. У містечку в старій фортеці на той час були частини 6-ої української Січової дивізії під командуванням полковника Безручка. Крім цього з’єднання, до складу залоги Замостя увійшов 31-ий польський полк та два етапових курені. Всього — 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат та три бронепотяги.
До того непереможний Будьонний зіткнувся з нікому тоді (та й сьогодні) не відомим полковником Безручком. Під Замостям командарм Першої кінної мав уп’ятеро більше багнетів і шабель, ніж Безручко. Плюс бронепотяги та кілька загонів бронеавтомобілів. Але полковники Марко Безручко і Всеволод Змієнко, який був у нього заступником (обидва — «східняки», один таврієць, інший одесит), компенсували нестачу багнетів та шабель грамотною тактичною побудовою глибоко ешелонованої оборони міста: за кілька днів, поки Будьонний ішов до Замостя з-під Львова, сапери поставили лінію дротяних загороджень, у деяких місцях навіть у 3-4 ряди, за якими розташували гніздові опірні пункти. Усі спроби будьонівців захопити місто виявилися безрезультатними. І «червоні коні» повернули назад. Тоді Безручко і Змієнко за перемогу одержали звання генерал-хорунжих УНР та польські відзнаки. Тільки тепер по ті події поляки воліють не згадувати…