Лисиця звичайна — справжня красуня. Вона досить поширена в нашому краї. Мешкає в лісах, на долинах і в полях, останнім часом навіть у залишених господарями сільських обійстях. Оскільки виводить потомство в норах, де  новонародженим ні хижаки, ні негода не шкодять, то практично весь приплід виживає. А якщо щільність рудохвостих надто висока, жди біди і для природи, і для людей.

Хижак нищить  молодняк водоплавних і польових  птахів, зайців, свійську птицю. Та найстрашніше, що лисиця — основний переносник смертельно небезпечної хвороби  для тварин  і людей — сказу. Цьогоріч у нашому краї зафіксовано 62 випадки сказу, серед них — 24 у диких тварин. На щастя, ніхто з людей не постраждав, бо ті, кого покусав дикий звір чи домашні пес або кіт, вчасно пройшли  вакцинацію.
Нині в нашій державі боротьба зі сказом зводиться  переважно до відстрілу лисиць. На Хмельниччині  добули за одинадцять місяців поточного року майже 3,5 тисячі  цих хижаків. Найбільше — члени Українського товариства мисливців та рибалок, Зокрема, первинні мисливські колективи  Новоушицької, Кам’янець-Подільської, Старокостянтинівської, Волочиської та Городоцької райрад  УТМР.
Однак все ж щільність лисиць  на Хмельниччині значно вища нормативної. Через те дозволено їх відстріл  і під час  полювання на птахів та копитних тварин.  Президія облорганізації УТМР  також пропонує місцевій владі повернутися до колишньої практики  стимулювання мисливців за добутих шкідливих хижих звірів і птахів.
Звичайно, відстріл або винищення тварин іншими засобами — не гуманне, бо хіба  лисиця винувата, що генетично  є переносником  смертельної хвороби? До того ж, ці методи малоефективні. Чимало європейських країн пішли іншим шляхом: вони розробили метод пероральної вакцинації лисиць.

Суть його — вакцину від сказу вміщують у спеціальну принаду. Її розкидають на великих територіях вручну або з допомогою літаків, інших транспортних засобів. Лисиці з’їдають принаду й набувають імунітету від захворювання.
Швейцарія першою започаткувала цей благородний метод у 1978 році. Менш ніж через двадцять років сказ у цій країні повністю зник. Зараз сім країн Європи позбулися сказу, а Польща і Німеччина суттєво знизили рівень захворювання.
Масштабна вакцинація, яку проводять у природі навесні та восени, дуже дорога й нині нашій країні, що переживає економічну кризу, не під силу. Але з часом її треба обов’язково запровадити. Нехай лисиці прикрашають наші ліси й поля, будучи при цьому  здоровими й безпечними.