Так розповідає молода господиня Людмила Скачкова, яка проживає у приватному будинку в Хмельницькому разом із синочками – восьмирічним Артемком і тринадцятирічним Романом. Жінка зауважує, що без їхньої допомоги важко було б упоратися, а головне – діти доглядають за тваринками, даруючи їм свою безмежну любов.

«Хлопчики особливо ставляться до потомства нутрій, дбають про нього, проявляючи неабияку турботу, – розповідає Людмила. – А вже на руки брати, то справа зовсім звична, бо маленькі нутрії такі милі».
Головне, на чому наголошує молода господиня, – не треба боятися, коли берешся за цю справу, бо насправді тут немає нічого складного.
Людмила розводить нутрій два роки й зізнається, що навіть не збирається залишати справу, а навпаки – каже, що більше немає потреби в розведенні ні птиці, ні, до прикладу, кролів. А починалося все, як згадує хазяйка, тоді, коли їй подарували трьох тваринок. Нині вже їх в господарстві 15.
Переваг в утримуванні саме нутрій, за словами Людмили, дуже багато: вони абсолютно невибагливі в їжі, люблять чистоту та часто приводять потомство, майже не хворіють, не потребують ніяких щеплень. Дуже люблять купатися, тому їм сміливо можна наливати в якусь ємність воду.
До щоденного раціону цих тварин жінка включає різноманітні овочі (картопля, морква, буряк, капуста), а також сіно, солому. Крім того, вони полюбляють кукурудзу й пшеницю. Влітку – обов’язково давати свіжу зелень, але струшувати землю. Людмила розповідає, що вранці, перед тим як бігти на роботу, накидає у клітки їжу на цілий день – і все, можна за них не хвилюватися. А вже потім діти заглядають до тваринок і ще підкидають їм якихось смаколиків увечері. Можна також нутріям давати гілочки з верби, черешні та вишні, бо вони дуже люблять гризти деревину. Тож, ясна річ, клітки не потрібно робити дерев’яними.
«До того ж, це дуже дружелюбні тварини, – усміхаючись, розповідає молода господиня. – Якось влітку випускала їх на подвір’я, то вони подружилися із курами й залазили по драбині навіть до них у курничок. Але згодом від драбини не залишилося жодної щаблинки – активно її згризли».
Варто ще наголосити на тому, що ці тваринки настільки люблять чистоту, що, вибираючи місце для туа- лету, ніколи на ньому вже не будуть їсти. Сидять там, де сухо. От зараз, за словами Людмили, з приходом холодів, коли їм накинути сіна й соломи, які вони спершу перебирають, а вже потім вистеляють кубло. Якщо трапляється люцерка, то вони її охоче, за дві щоки, наминають.
Тварини, завдяки міцним і великим зубам, з легкістю прогризають усе, що їм трапиться, тому клітки мають бути оббиті металом. Взимку треба не шкодувати соломи для утеплення, бо їхнім слабким місцем є хвіст, і якщо він замерзне, то тварина може загинути. Багато господарів радять не викидати підстилку, а нашаровувати, тоді утворений відпар прогріватиме звірків.
Незалежно від пори року, вони активно розмножуються, приводячи по сім-вісім малюків. Самки виношують майбутнє потомство протягом трьох місяців. І що саме цікаве – живуть сім’ями, тому не треба відлучати малюків від мами й тата. А вже через три місяці їх можна розділяти на відгодівлю – окремо самок від самців.
За смаковими якостями, каже Людмила, м’ясо теж не поступається. Воно рожеве, дуже ніжне на смак. Через 9-10 місяців тварина йде на забій. Велика тушка може сягати до дев’яти кілограмів. У середньому вага м’якоті становить 3-3,5 кілограма. Тож запаси в морозилці Людмила завжди має.
А для тих, хто ще не наважився завести нутрій, сім’я Скачкових радить це зробити. Не пожалкуєте!