І не варто хвилюватися, адже головне – добре знати свої права. У цьому, досить актуальному питанні, читачам  допоможе розібратися заступник редактора з організаційно-правових питань Володимир РОМАНІШИН.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ст. 43 Конституції України).
Чинним Кодексом законів про працю України, зокрема статтею 116 Кодексу, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум проводиться в день звільнення. Якщо працівник цього дня не працював — кошти мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, що належать працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Що ж робити, якщо все-таки не дійшли згоди?

У такому разі існує два варіанти: працівник може стягнути нараховану, але не виплачену, заробітну плату в позасудовому і в судовому порядку.
Стягнення заробітної плати в позасудовому порядку можна реалізувати шляхом звернення із заявою до комісії по трудових спорах (у разі її створення) без обмежень будь-яким строком.
Трудовий спір підлягає розгляду, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.
Комісія зобов’язана розглянути спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат.
У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах можна оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі, коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах.
У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.
На підставі посвідчення, пред’явленого не пізніше тримісячного строку до органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю, державний виконавець чи приватний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку.
Для стягнення заборгованості працівник може звернутися до суду в порядку:
– наказного провадження (вимога працівника про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати є безспірною);
– позовного провадження (наявний спір щодо розміру заборгованості з виплати заробітної плати та/або права на її отримання).
Судовий наказ може бути видано в разі, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівнику суми заробітної плати. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за місцем розташування підприємства або за місцем реєстрації позивача.
Працівник має право звернутися до суду без обмеження строку.
Заява про видачу судового наказу подається у письмовій формі та має містити докази на підтвердження двох обставин: перебування заявника у трудових відносинах із боржником (засвідчені копії наказу про прийняття на роботу, копія трудової книжки, копія трудового договору між роботодавцем і працівником, довідка з місця роботи тощо) та підтвердження суми, яка стягується (будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо).
При зверненні до суду в порядку наказного провадження з вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої зарплати судовий збір не сплачується.
У разі прийняття судом ухвали про відкриття провадження, суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог.
На підставі судового наказу стягувач повинен звернутися до державної виконавчої служби з метою його примусового виконання.
У разі наявності спору про розмір заборгованості працівник може звернутися з позовною заявою до суду за місцем розташування підприємства чи місцем проживання/перебування позивача без обмеження строків.
У зазначеній категорії справ позивачі звільняються від сплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»).
Крім того, в судовому порядку можливо стягнути з роботодавця на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку. Якщо розрахунок не проведений до розгляду справи – по день постановлення рішення.
Відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі спору про розмір виплат вимоги про відповідальність за затримку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Судове рішення про виплату заробітної плати підлягає негайному виконанню, якщо сума заборгованості не перевищує один місяць.
Суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне виконання судового рішення в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати.
Як бачимо, чинним законодавством створено більш-менш сприятливі умови щодо гарантування передбаченого Конституцією України права на своєчасне одержання винагороди за працю. Зазначене передусім полягає у: закріпленні на законодавчому рівні різних способів стягнення заробітної плати; звільнення працівника, права якого порушено, від сплати судового збору при зверненні до суду; встановлення скорочених строків розгляду відповідної категорії справ та їх виконання.