«Доброго дня, редакціє найшанованішого мною часопису. Маю до вас прохання. Звільнився я з роботи (мав на те серйозні причини), а роботодавець пообіцяв розрахуватися зі мною «найближчими днями», проте, очевидно, забув. Тож, звільнившись, все одно, щодня ходжу, як на роботу, — добиваюся чесно зароблених, але поки далі обіцянок справа не пішла. Як бути? Олесь Грінчак».

Працівник, якому не виплатили заробітну плату, має право не тільки стягнути саму заборгованість, але й середній заробіток за період затримки розрахунку(!), а також компенсацію втрати невиплачених доходів, пояснюють юристи системи безоплатної правової допомоги.
Насправді за такі вчинки передбачена кримінальна відповідальність, що несе за собою штрафи і навіть позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю строком до трьох років. Відсутність грошей у роботодавця не є законною підставою несплати звільненому працівнику заробленого. Стягнути заборгованість із заробітної плати можна в досудовому і судовому порядку. У досудовому варто звертатися до комісії з трудових спорів (якщо вона створена на підприємстві). Якщо такої комісії немає або вона не створена — необхідно звертатися зі скаргою на роботодавця в Державну службу з питань праці. Територіальні відділення Держпраці існують у всіх областях України. Цілком ймовірно, що після вашого звернення зі скаргою на роботодавця вам буде виплачена заробітна плата і не доведеться додатково звертатися до суду. Якщо досудовий порядок не приніс бажаного результату — залишається один вихід — звернення до суду. Для цього, інформують у системі безоплатної правової допомоги, потрібно: для початку — звернутися письмово із заявою до роботодавця з вимогою виплатити заробітну плату. Таку заяву потрібно відправити рекомендованим листом і залишити собі чек, а також копію заяви. Можна здати заяву в канцелярію роботодавця; звернутися із заявою на ім’я роботодавця про видачу довідки про нараховану, але невиплачену заробітну плату. Якщо з якоїсь причини роботодавець не надав ці документи, то тоді потрібно звернутися до Пенсійного фонду і взяти довідки за формами ОК5 і ОК7. З цих документів буде видно офіційну заробітну плату працівника, а також, яке підприємство платило соціальні внески за цього найманого працівника; якщо у працівника на руках є трудова книжка із записом про останнє місце роботи, є наказ про прийняття на роботу і наказ про звільнення, копії таких документів також будуть додаватися до заяви в суд. Якщо таких документів немає, то доведеться обійтися тільки довідкою ОК5 і ОК7; найголовніше — скласти позовну заяву до суду. Або ж заяву про видачу судового наказу. До речі, остання подається в тому випадку, коли позовні вимоги беззаперечні: роботодавець жодним чином не заперечує саму суму заборгованості і згоден з нею. Такі суперечки розглядаються набагато швидше. За п’ять днів ви вже можете отримати судовий наказ, який є виконавчим документом та подається до виконавчої служби для примусового виконання; якщо є які-небудь суперечки про суму заборгованості, тоді доведеться звертатися з повноцінною позовною заявою. Такі трудові суперечки можуть розглядатися за спрощеним порядком, але термін розгляду не повинен перевищувати 60 днів.
Будь-які терміни давності на такі суперечки не поширюються, тобто стягнути заробітну плату можна і через п’ять років з моменту, як її не виплатили. Крім того, позивачі за законом у таких суперечках звільнені від сплати судового збору.