Недаремно кажуть, що мамине серце здатне умістити найбільшу любов до своїх дітей і найбільший біль, який з’являється у тривозі за них. Уже за кілька днів після оголошення війни важкі переживання позбавили Віцентину Ярову з села Шпичинці Хмельницького району і сну, і спокою. Адже донька Лідія, яка проживає у Львові, сини Андрій і Віталій, які мешкають у Хмельницькому, повідомили про своє рішення піти воювати. Лідія разом із покійним чоловіком, військовим медиком, була активною учасницею Майдану, АТО. І тепер, повідомила рідним, не зможе залишатися вдома.

Віцентина Сигізмундівна повністю поділяла патріотичну позицію дітей, але страшні думки не покидали.

– Якщо не знайду якесь корисне заняття, не справлюся з переживаннями. Тож вирішила звернутися до Миколи Олександровича Вільчинського, представника компанії, яка орендує землі селян, щоб допомогли борошном, м’ясом для виготовлення страв для наших захисників, – розповідає жінка. – Нам пішли назустріч. Разом з подругами-пенсіонерками взялися ліпити пельмені, вареники з картоплею. В моєму домі місця багато, є де розміститися, бо проживаю одна, – додає Віцентина Сигізмундівна. – А за якийсь час і молодший син Віталій, якого записали до територіальної оборони, разом із друзями з благодійного фонду «Сталкер» підвезли нам борошно, щоб випікали хліб, печиво. Маю велику піч, тож її почали експлуатувати на повну.

Знаєте, чимало наших сільських жіночок долучилися. Приносили, хто що міг: олію, масло, цукор, інші продукти. Готували, пакували, а волонтери вже відвозили за місцем призначення.

Дуже приємно, що й молодь не залишалася осторонь. Моя сусідка – значно молодша, та разом зі своїми подругами такі гарні кондитерські вироби почали випікати, що аж душа радіє, коли дивишся.

Зараз пайовики почали отримувати борошно від орендаря в розрахунок за паї. То наш сільський «цех» після короткої перерви запрацює активніше. Щоб захисники змогли відчути смак домашніх страв і нашу вдячність, яку вкладаємо у кожний виріб, – каже Віцентина Ярова. – Переконана, що в цей важкий час ми повинні допомагати одне одному, і село повинно об’єднуватися в такій допомозі.

– Крім того, що наші жінки взялися випікати хліб, пиріжки, булочки, печиво, виготовляли ще й консервацію. Своїм транспортом відвозили готову продукцію волонтерам, а вони вже далі, за призначенням, – розповідає староста села Михайло Рибак. – Практично кожна сім’я відгукнулися на пропозицію компанії «VITAGRO» зібрати картоплю для армії, переселенців. Організували також збір коштів, щоб закупити інші продукти, засоби гігієни для бійців.

Активно займаються волонтерством Оксана Петрівна Хуторна, Любов Тарасівна Наумова, Віцентина Сигізмундівна Ярова, Андрій Андрійович Ковпак, багато-багато інших. Важко уявити наш волонтерський рух без Юлії Олександрівни Князь, завідувачки сільської бібліотеки, Василя Васильовича Трохимчука, активіста села, Ольги Іванівни Бех, колишньої вчительки, надзвичайно доброї людини. А загалом кожен житель, хто чим може, прагне допомогти, – додає староста. – І за це я низько вклоняюсь та щиро дякую їм. Недаремно кажуть: разом ми – сила. Об’єднуючись, стаємо все сильнішими і всьому світу показуємо, що українська нація непереможна, – додає Михайло Олексійович. – Хлопці з нашого села також пішли на фронт, чимало записалися до територіальної оборони. Ми всі переживаємо за своїх захисників і бажаємо, щоб змогли швидше повернутися до мирного життя, щоб були щасливими на рідній землі.